Периндоприл/индапамид форте-тева: подробная информация

ИНСТРУКЦИЯ ДЛЯ МЕДИЦИНСКОГО ПРИМЕНЕНИЯ ЛЕКАРСТВЕННОГО СРЕДСТВА Периндоприл/Индапамид Форте-Тева (Perindopril/Indapamide Forte-Teva)

Состав:

действующие вещества: периндоприл (в виде периндоприла тозилата) и индапамид;

1 таблетка содержит периндоприла тозилата 5 мг (что соответствует 3,4 мг периндоприла) и индапамида 1,25 мг;

вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, натрия гидрокарбонат, крахмал прежелинированный, повидон, магния стеарат;

оболочка (Opadry II white 85F18422): спирт поливиниловый частично гидролизованный, диоксид титана (Е 171), полиэтиленгликоль, тальк.

Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: двояковыпуклые таблетки капсульной формы, покрытые пленочной оболочкой, белого цвета, шириной приблизительно 5 мм и длиной приблизительно 10 мм, с тиснением «Р», «І» и линией разлома с одной стороны и гладкие с другой.

Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Периндоприл и диуретики. Код АТХ С09ВА04.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Периндоприл/Индапамид Форте-Тева — это комбинация ингибитора АПФ периндоприлу тозилата и сульфонамидного диуретика индапамида. Его фармакологическое действие обусловлено свойствами каждого компонента (периндоприла и индапамида) и их аддитивным синергизмом. Фармакологический механизм действия препарата заключается в аддитивном синергическом эффекте двух антигипертензивных компонентов. Периндоприл/Индапамид Форте-Тева снижает систолическое и диастолическое давление у пациентов с артериальной гипертензией любого возраста как в положении лежа, так и в положении стоя. Антигипертензивное действие препарата является дозозависимым и продолжается 24 часа. Снижение артериального давления достигается менее чем за 1 месяц без развития тахифилаксии; прекращение лечения не вызывает синдрома отмены. Доказано, что одновременное применение периндоприла и индапамида оказывает антигипертензивное действие синергетического происхождения, которое является результатом отдельных эффектов компонентов препарата. Периндоприл — ингибитор АПФ, который превращает ангиотензин I в ангиотензин II (сосудосуживающее вещество), стимулирует секрецию альдостерона корой надпочечников и стимулирует распад брадикинина (вазодилатирующего вещества) до неактивных гептапептидов. Ингибирование АПФ приводит к: снижению секреции альдостерона; повышению активности ренина в плазме крови, при этом альдостерон не оказывает негативного влияния; уменьшению общего периферического сопротивления сосудов за счёт преобладающего влияния на сосуды мышц и почек. При этом не наблюдается задержки воды и солей и рефлекторной тахикардии при длительном лечении. Периндоприл снижает артериальное давление также у пациентов с нормальным и низким уровнем ренина в плазме крови. Периндоприл действует через свой активный метаболит периндоприлат. Другие метаболиты неактивны. Периндоприл снижает нагрузку на сердце за счёт: вазодилатирующего действия на вены (возможно, вследствие изменений в метаболизме простагландинов) — уменьшение преднагрузки; уменьшения общего периферического сопротивления сосудов — уменьшение постнагрузки на сердце. Исследования, проведённые с участием пациентов с сердечной недостаточностью, доказали, что применение периндоприла приводит к: – снижению давления наполнения левого и правого желудочков; – снижению общего периферического сопротивления сосудов; – увеличению минутного сердечного выброса и улучшению сердечного индекса; – увеличению регионарного кровотока в мышцах. Значительно улучшаются показатели тестов с физической нагрузкой. Характеристика антигипертензивного действия периндоприла. Периндоприл эффективно снижает артериальное давление при всех степенях артериальной гипертензии: лёгкой, умеренной и тяжёлой; снижение систолического и диастолического артериального давления наблюдается как в положении пациента лёжа, так и стоя. Максимальный антигипертензивный эффект развивается через 4–6 часов после приёма однократной дозы и сохраняется более суток. Периндоприл имеет высокий уровень остаточного блокирования АПФ — около 80% через 24 часа после приёма. У пациентов, отвечающих на лечение, нормализация артериального давления происходит в течение месяца и сохраняется без развития тахифилаксии. Прекращение лечения не сопровождается эффектом отмены. Периндоприл обладает сосудорасширяющими свойствами, восстанавливает эластичность крупных артерий, корригирует гистоморфометрические изменения в резистентных артериях и уменьшает гипертрофию левого желудочка. Добавление при необходимости тиазидного диуретика приводит к дополнительному синергизму. Комбинация ингибитора АПФ и тиазидного диуретика уменьшает риск развития гипокалиемии, которая может возникнуть при применении диуретика в качестве монотерапии. Индапамид — сульфонамидный диуретик с индоловым кольцом, фармакологически сходный с тиазидными диуретиками. Индапамид ингибирует реабсорбцию натрия в кортикальном сегменте почек. Это повышает экскрецию натрия и хлоридов с мочой, в меньшей степени — экскрецию калия и магния, тем самым увеличивая диурез. Данный механизм обеспечивает антигипертензивное действие при незначительном диуретическом эффекте. Характеристика антигипертензивного действия индапамида. Антигипертензивное действие индапамида при монотерапии продолжается 24 часа и пропорционально улучшению эластичности артерий и уменьшению резистентности артериол и общего периферического сопротивления сосудов. Индапамид уменьшает гипертрофию левого желудочка. При превышении рекомендованной дозы антигипертензивный эффект тиазидов и тиазидоподобных диуретиков не усиливается, тогда как количество нежелательных эффектов возрастает. Если лечение является недостаточно эффективным, увеличивать дозу не рекомендуется. Более того, установлено, что индапамид: – не влияет на метаболизм липидов (триглицериды, холестерин липопротеинов низкой плотности (ХС-ЛПНП) и холестерин липопротеинов высокой плотности (ХС-ЛПВП)); – не влияет на метаболизм углеводов, даже у пациентов с артериальной гипертензией и сахарным диабетом.

Фармакокинетика.

Фармакокинетические параметры периндоприла и индапамида в составе препарата Периндоприл/Индапамид Форте-Тева не отличаются от параметров периндоприла и индапамида как монопрепаратов. Периндоприл. После перорального приёма периндоприл быстро всасывается, его максимальная концентрация достигается через 1 час. Период полувыведения периндоприла из плазмы крови составляет 1 час. Периндоприл является пролекарством. 27% принятой дозы периндоприла поступает в кровоток в виде активного метаболита периндоприлата. Помимо активного периндоприлата, периндоприл образует ещё 5 неактивных метаболитов. Максимальная концентрация периндоприлата в плазме крови достигается через 3–4 часа. Поскольку приём пищи уменьшает превращение периндоприла в периндоприлат, а, следовательно, снижается и его биодоступность, периндоприл рекомендуется принимать перорально в однократной суточной дозе утром перед едой. Существует линейная зависимость между дозой периндоприла и его концентрацией в плазме крови. Объём распределения несвязанного периндоприлата составляет приблизительно 0,2 л/кг. Связывание периндоприлата с белками плазмы крови — 20%, в основном с АПФ, и является дозозависимым. Периндоприлат выводится с мочой, период конечного полувыведения несвязанного периндоприлата составляет приблизительно 17 часов. Состояние равновесия достигается через 4 суток. Выведение периндоприлата замедляется у пациентов пожилого возраста и у пациентов с сердечной или почечной недостаточностью. Для пациентов с почечной недостаточностью дозу следует корректировать в зависимости от степени нарушения функции почек (клиренса креатинина). Диализный клиренс периндоприлата составляет 70 мл/мин. Кинетика периндоприла изменяется у пациентов с циррозом печени: печеночный клиренс основной молекулы уменьшается вдвое. Однако количество образующегося периндоприлата не уменьшается. Следовательно, таким пациентам подбор дозы не требуется. Индапамид. Индапамид быстро и полностью всасывается в желудочно-кишечном тракте. Максимальная концентрация в плазме крови (Tmax) достигается приблизительно через 1 час после перорального приёма. Связывание с белками плазмы — 79%. Период полувыведения составляет от 14 до 24 часов (в среднем 18 часов). При регулярном применении кумуляции не происходит. Индапамид выводится с мочой (70% дозы) и калом (22%) в виде неактивных метаболитов. У пациентов с почечной недостаточностью фармакокинетические параметры не изменяются.

Клинические характеристики.

Показания. Лечение эссенциальной гипертензии у взрослых пациентов.

Периндоприл/Индапамид Форте-Тева показан при необходимости дополнительного контроля артериального давления при применении периндоприла в качестве монотерапии.

Противопоказания.

Связанные с периндоприлом: повышенная чувствительность к периндоприлу или к другим ингибиторам АПФ; ангионевротический отёк (отёк Квинке) в анамнезе, связанный с предыдущей терапией ингибиторами АПФ; врождённый или идиопатический ангионевротический отёк; беременность или планирование беременности; одновременное применение с препаратами, содержащими алискирен, у пациентов с сахарным диабетом или нарушением функции почек (СКФ <60 мл/мин/1,73 м²); одновременное применение с сакубитрилом/валсартаном; экстракорпоральные методы лечения, приводящие к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями; значительный двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной функционирующей почки.

Связанные с индапамидом: повышенная чувствительность к индапамиду или к другим сульфонамидам; тяжёлая почечная недостаточность (клиренс креатинина <30 мл/мин); тяжёлые нарушения функции печени и печеночная энцефалопатия; гипокалиемия; комбинация с неантиаритмическими препаратами, способными вызывать развитие пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «пируэт»; период грудного вскармливания.

Связанные с препаратом Периндоприл/Индапамид Форте-Тева: повышенная чувствительность к любому компоненту препарата. Из-за отсутствия достаточного клинического опыта применение Периндоприл/Индапамид Форте-Тева не рекомендуется: пациентам, находящимся на гемодиализе; пациентам с нелеченной декомпенсированной сердечной недостаточностью.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Взаимодействия, общие для периндоприла и индапамида

Одновременное применение не рекомендуется. Литий. При одновременном применении лития и ингибиторов АПФ сообщалось об обратимом повышении концентрации лития в сыворотке крови и увеличении его токсичности. Одновременное применение периндоприла в комбинации с индапамидом и препаратами лития не рекомендуется. Однако если такое применение действительно необходимо, следует тщательно контролировать концентрацию лития в сыворотке крови.

Одновременное применение, требующее особого внимания. Баклофен усиливает антигипертензивное действие препарата. Необходимо проводить мониторинг артериального давления и функции почек и при необходимости корректировать дозу. Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) (включая ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥3 г/сут). Одновременное применение НПВП (например, ацетилсалициловой кислоты в противовоспалительных дозах, ингибиторов ЦОГ-2 и неселективных НПВП) может привести к снижению антигипертензивного действия препарата. Одновременное применение ингибиторов АПФ и НПВП может привести к повышению риска ухудшения функции почек, включая развитие острой почечной недостаточности, и повышение уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Такую комбинацию следует назначать с осторожностью, особенно пожилым пациентам. Пациентам необходимо восстановить водный баланс до начала лечения и контролировать функцию почек в начале и в течение комбинированной терапии.

Одновременное применение, требующее внимания. Имипраминоподобные (трициклические) антидепрессанты, нейролептики. Усиление гипотензивного действия и повышение риска развития ортостатической гипотензии (аддитивный эффект).

Взаимодействия, связанные с периндоприлом

Клинические данные показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) с применением комбинации ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена связана с более высокой частотой таких побочных эффектов, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и нарушение функции почек (включая острую почечную недостаточность), по сравнению с применением одного препарата, влияющего на РААС. Лекарственные средства, вызывающие гиперкалиемию. Некоторые препараты или терапевтические классы, такие как алискирен, соли калия, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, НПВП, гепарины, иммунодепрессанты (например, циклоспорин или такролимус, триметоприм), могут вызывать развитие гиперкалиемии. Комбинация этих лекарственных средств увеличивает риск развития гиперкалиемии.

Одновременное применение противопоказано. Алискирен. У пациентов с сахарным диабетом или нарушением функции почек повышается риск развития гиперкалиемии, ухудшения функции почек, сердечно-сосудистых заболеваний и летальности. Экстракорпоральные методы лечения. Экстракорпоральные методы лечения, приводящие к контакту крови с отрицательно заряженными поверхностями, такие как диализ или гемофильтрация с использованием определённых мембран с высокой гидравлической проницаемостью (например, полиакрилонитриловых) и аферез ЛПНП с применением декстрана сульфата, повышают риск развития анафилактоидных реакций тяжёлой степени. В случае необходимости проведения такого лечения следует рассмотреть возможность использования диализной мембраны другого типа или применения другого класса антигипертензивных средств. Сакубитрил/валсартан. Одновременное применение периндоприла с сакубитрилом/валсартаном противопоказано, поскольку одновременное ингибирование неприлизина и АПФ может привести к повышению риска развития ангионевротического отёка. Начинать применение сакубитрила/валсартана следует не ранее чем через 36 часов после приёма последней дозы периндоприла. Лечение периндоприлом следует начинать не ранее чем через 36 часов после приёма последней дозы сакубитрила/валсартана.

Одновременное применение не рекомендуется. Алискирен. У всех других групп пациентов, включая пациентов с сахарным диабетом или нарушением функции почек, повышается риск развития гиперкалиемии, ухудшения функции почек, сердечно-сосудистых заболеваний и летальности. Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и блокатором рецепторов ангиотензина. В публикациях сообщалось, что у пациентов с установленным атеросклерозом, сердечной недостаточностью или при сахарном диабете с поражением органов-мишеней сопутствующая терапия ингибитором АПФ и блокатором рецепторов ангиотензина сопровождается повышением частоты артериальной гипотензии, обмороков, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с применением одного лекарственного средства, влияющего на РААС. Применение двойной блокады (то есть комбинации ингибитора АПФ и антагониста рецепторов ангиотензина II) возможно только в отдельных случаях при условии тщательного контроля функции почек, уровня калия в крови и артериального давления. Эстрамустин. Существует риск увеличения частоты побочных реакций, таких как ангионевротический отёк (ангиоэдема). Калийсберегающие диуретики (например, триамтерен, амилорид), калий (соли). Существует риск развития гиперкалиемии (потенциально летальной), особенно у пациентов с нарушением функции почек (аддитивный гиперкалиемический эффект). Комбинация периндоприла с вышеуказанными лекарственными средствами не рекомендуется. Если одновременное применение этих препаратов всё же показано, их следует применять с осторожностью и с частым контролем уровня калия в сыворотке крови. Информация о применении спиронолактона пациентам с сердечной недостаточностью приведена в разделе «Одновременное применение, требующее особого внимания». Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пациентов, одновременно принимающих ко-тримоксазол, возможно повышение риска развития гиперкалиемии.

Одновременное применение, требующее особого внимания. Противодиабетические средства (инсулин, гипогликемические средства для перорального применения). Результаты эпидемиологических исследований свидетельствуют о том, что одновременное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических средств (инсулины, гипогликемические средства для перорального применения) может усиливать гипогликемическое действие с риском развития гипогликемии. Более вероятно, что этот феномен может возникать в течение первых недель комбинированной терапии и у пациентов с нарушением функции почек. Диуретики. У пациентов, принимающих диуретики, особенно при наличии дефицита воды и натрия, после начала терапии ингибитором АПФ может чрезмерно снизиться артериальное давление. Вероятность развития гипотензивных эффектов может быть снижена путём отмены диуретика, увеличения объёма циркулирующей крови или потребления соли перед началом терапии периндоприлом, которую следует начинать с низкой дозы с постепенным её повышением. Пациентам с артериальной гипертензией, когда предыдущая терапия диуретиком могла вызвать дефицит воды/натрия, следует отменить приём диуретика перед началом применения ингибитора АПФ (в таком случае приём диуретика со временем может быть возобновлён) или начать лечение ингибитором АПФ с низкой дозы с постепенным её повышением. Пациентам с застойной сердечной недостаточностью, которые принимают диуретик, лечение ингибитором АПФ следует начинать с минимальной дозы, возможно, после снижения дозы диуретика. Во всех случаях необходимо контролировать функцию почек (уровень креатинина) в течение нескольких первых недель терапии ингибитором АПФ. Калийсберегающие диуретики (эплеренон, спиронолактон). При одновременном применении эплеренона или спиронолактона в дозах от 12,5 мг до 50 мг в сутки с низкими дозами ингибиторов АПФ у пациентов с сердечной недостаточностью II–IV функционального класса по классификации Нью-Йоркской кардиологической ассоциации (NYHA) и фракцией выброса <40%, ранее принимавших ингибиторы АПФ и петлевые диуретики, существует риск развития гиперкалиемии, потенциально летальной, особенно при несоблюдении рекомендаций по назначению такой комбинации. Перед началом применения такой комбинации следует убедиться в отсутствии гиперкалиемии и нарушения функции почек. Рекомендуется проводить тщательный мониторинг калиемии и креатининемии еженедельно в течение первого месяца лечения и ежемесячно далее. Рацекадотрил. Известно, что ингибиторы АПФ (например, периндоприл) могут вызывать развитие ангионевротического отёка. Этот риск может возрастать при одновременном применении с рацекадотрилом (лекарственным средством, применяемым для лечения острой диареи). Ингибиторы mTOR (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус). У пациентов, одновременно принимающих ингибиторы mTOR, возможно повышение риска развития ангионевротического отёка.

Одновременное применение, требующее внимания. Антигипертензивные средства и вазодилататоры. Одновременное применение этих лекарственных средств может усиливать гипотензивные эффекты периндоприла. Одновременное применение с нитроглицерином и другими нитратами или с другими вазодилататорами может способствовать дополнительному снижению артериального давления. Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, системные кортикостероиды или прокаинамид. Одновременное применение с ингибиторами АПФ может привести к повышению риска развития лейкопении. Анестезирующие средства. Ингибиторы АПФ могут усиливать гипотензивное действие некоторых анестезирующих препаратов. Глиптины (линаглиптин, саксаглиптин, ситаглиптин, вилдаглиптин). При одновременном применении с ингибитором АПФ повышается риск развития ангионевротического отёка вследствие подавления активности дипептидилпептидазы-IV (DPP-IV) глиптинами. Симпатомиметики. Симпатомиметики могут ослаблять антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Препараты золота. При лечении пациентов инъекционными препаратами золота (натрия ауротиомалат) и одновременном применении ингибитора АПФ, включая периндоприл, в редких случаях сообщалось о развитии нитритоидных реакций (покраснение лица, тошнота, рвота и артериальная гипотензия).

Взаимодействия, связанные с индапамидом

Одновременное применение, требующее особого внимания. Препараты, способные вызывать развитие пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «пируэт». Из-за риска развития гипокалиемии индапамид следует назначать с осторожностью в комбинации с препаратами, способными вызывать развитие пароксизмальной желудочковой тахикардии типа «пируэт», такими как антиаритмические препараты класса IA (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид), антиаритмические препараты класса III (амиодарон, дофетилид, ибутилид, бретилиум, соталол), некоторые нейролептики (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин), бензамиды (амисульприд, сульпирид, сультоприд, тиаприд), бутирофеноны (дроперидол, галоперидол), другие нейролептики (пимозид), другие препараты, такие как бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, винкамин для внутривенного введения, метадон, астемизол, терфенадин. Необходимо предотвращать снижение уровня калия в плазме крови и при необходимости корректировать его, осуществлять мониторинг интервала QT. Лекарственные средства, снижающие содержание калия в крови. Амфотерицин В для внутривенного введения, глюко- и минералокортикоиды (системного действия), тетракозактид, слабительные средства, стимулирующие перистальтику, повышают риск снижения уровня калия в сыворотке крови (аддитивный эффект). Необходимо контролировать содержание калия в плазме крови и корректировать его при необходимости, особенно при одновременном лечении препаратами наперстянки. Следует применять слабительные средства, не стимулирующие перистальтику. Препараты наперстянки. Снижение уровня калия в крови способствует увеличению токсических эффектов препаратов наперстянки. Необходимо контролировать уровень калия в крови и ЭКГ, а также при необходимости пересмотреть терапию. Аллопуринол. Одновременное применение с индапамидом может привести к повышению частоты развития реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.

Одновременное применение, требующее внимания. Калийсберегающие диуретики (амилорид, спиронолактон, триамтерен). Несмотря на рациональность назначения этой комбинации некоторым пациентам, возможно развитие гипокалиемии или гиперкалиемии (особенно у пациентов с почечной недостаточностью или сахарным диабетом). Следует контролировать уровень калия в плазме крови, проводить ЭКГ-мониторинг и при необходимости пересмотреть терапию. Метформин. Может вызвать лактоацидоз вследствие развития функциональной почечной недостаточности, связанной с применением диуретиков, особенно петлевых. Не следует применять метформин, если уровень креатинина в плазме крови превышает 15 мг/л (135 мкмоль/л) у мужчин и 12 мг/л (110 мкмоль/л) у женщин. Йодсодержащие контрастные средства. При дегидратации, вызванной применением диуретиков, возрастает риск развития острой почечной недостаточности, особенно при назначении больших доз йодсодержащих контрастных средств. Перед применением йодсодержащих контрастных средств необходимо восстановить водный баланс. Кальций (соли). Существует риск увеличения содержания кальция в крови вследствие уменьшения его выведения с мочой. Циклоспорин, такролимус. Существует риск увеличения содержания креатинина в крови без изменения концентрации циркулирующего циклоспорина, даже при отсутствии дефицита воды и натрия. Кортикостероиды, тетракозактид (системного действия). Уменьшают антигипертензивный эффект (задержка воды и ионов натрия под влиянием кортикостероидов).

Особливості застосування.

Особливі застереження

Особливі застереження, спільні для периндоприлу та індапаміду

Літій. Одночасне застосування літію та комбінації периндоприлу/індапаміду зазвичай не рекомендоване.

Особливі застереження, пов’язані з периндоприлом

Подвійне блокування РААС. Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). У зв’язку з цим не рекомендовано застосовувати подвійне блокування РААС за допомогою даної комбінації. Якщо подвійне блокування РААС є вкрай необхідним, його необхідно проводити під наглядом лікаря та під суворим контролем функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Калійзберігаючі засоби, добавки або замінники солі, що містять калій. Комбінація периндоприлу та калійзберігаючих засобів, добавок або замінників солі, що містять калій, зазвичай не рекомендована.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, були зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих факторів ризику, особливо при наявності порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів відзначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, іноді – резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові, також пацієнти мають знати, що про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, підвищення температури тіла) необхідно повідомляти лікаря.

Реноваскулярна гіпертензія. У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки під час лікування інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу. Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом препарату та встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування, хоча антигістамінні препарати зменшують симптоми. Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3‑0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Повідомляли, що у пацієнтів негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку порівняно з представниками інших рас. Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ. Повідомляли про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів відзначався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); деякі випадки інтестинального ангіоневротичного набряку не супроводжувалися проявом попереднього ангіоневротичного набряку обличчя, а рівень інгібітора С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку було встановлено при комп’ютерній томографії або при ультразвуковому дослідженні, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. У разі виникнення абдомінального болю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід провести диференціальну діагностику та виключити інтестинальний ангіоневротичний набряк.

Супутнє застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози препарату Периндоприл/Індапамід Форте-Тева. Лікування препаратом Периндоприл/Індапамід Форте-Тева можна починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану. Супутнє застосування інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилом), інгібіторами mTOR (наприклад, із сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з порушенням або без порушення дихання). Необхідно проявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомляли про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії препаратами, що містять отруту перетинчастокрилих комах (бджіл, ос). Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергією після проведення десенсибілізації та уникати їх призначення під час проведення імунотерапії препаратами, що містять отруту. Однак у пацієнтів, які потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізації, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню застосування інгібітора АПФ щонайменше за 24 години перед початком десенсибілізуючої терапії.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату, рідко повідомляли про виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного аферезу тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Повідомляли про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які застосовували інгібітор АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад AN 69®). Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних препаратів.

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати даний препарат не рекомендується.

Пацієнти після трансплантації нирки. Досвід щодо призначення периндоприлу тозилату пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній.

Артеріальна гіпотензія. Повідомляли про виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю та супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря. Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.

Ішемічна хвороба серця. У випадку, якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом відбувся епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим як вирішувати питання про продовження терапії.

Особливі застереження, пов’язані з індапамідом

Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії. У такому випадку застосування діуретиків слід негайно припинити.

Фоточутливість. Повідомляли про виникнення реакцій фоточутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики. При виникненні таких реакцій рекомендується припинити лікування діуретиками. Якщо є необхідність знову призначити діуретики, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонця або від джерел штучного ультрафіолету.

Запобіжні заходи

Запобіжні заходи, спільні для периндоприлу та індапаміду

Порушення функції нирок. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Якщо під час застосування препарату у хворих на артеріальну гіпертензію без існуючих видимих ознак порушення функції нирок результати лабораторних досліджень крові демонструють ознаки функціональної ниркової недостатності, застосування препарату необхідно припинити з можливістю відновлення лікування меншою дозою або однією зі складових препарату. Таким пацієнтам необхідно проводити моніторинг рівня калію та креатиніну в крові: через 2 тижні від початку лікування та далі кожні 2 місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з існуючим порушенням функції нирок, включаючи пацієнтів зі стенозом ниркової артерії. Цей препарат не слід застосовувати пацієнтам зі значним двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.

Артеріальна гіпотензія і дефіцит води та електролітів. Існує ризик різкого зниження артеріального тиску у пацієнтів з дефіцитом натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркових артерій). Тому необхідний систематичний моніторинг щодо клінічних ознак дефіциту води та електролітів, що може виникнути при інтеркурентних випадках блювання або діареї. У таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі крові. При значній артеріальній гіпотензії у пацієнта може виникнути необхідність у внутрішньовенному введенні 0,9% розчину хлориду натрію. Тимчасова гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску лікування можна розпочати з нижчої дози або одним із компонентів препарату.

Рівень калію. Комбінація периндоприлу та індапаміду не виключає можливості виникнення гіпокаліємії, особливо у пацієнтів із цукровим діабетом або у пацієнтів із нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого іншого препарату, що містить діуретик, слід проводити регулярний моніторинг рівня калію.

Запобіжні заходи, пов’язані з периндоприлом

Кашель. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, можливе виникнення сухого кашлю. Цей кашель є стійким і припиняється після відміни препарату. У разі появи цього симptomу необхідно брати до уваги можливість його ятрогенної етіології. Якщо терапія інгібітором АПФ потрібна для пацієнта, то може розглядатися питання про продовження терапії.

Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (при наявності серцевої недостатності, дефіциту води та електролітів). Значна стимуляція РААС спостерігалася під час гострого дефіциту води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривале лікування діуретиками) у пацієнтів з низьким артеріальним тиском, у випадках стенозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності або у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та асцитом. Блокування цієї системи інгібітором АПФ може спричинити, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, різке зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну у плазмі крові, що підтверджує функціональну ниркову недостатність. Іноді, хоча й рідко, це може мати гострий початок та виникнути у будь-який час. У таких випадках лікування слід розпочинати з меншої дози з поступовим її збільшенням.

Пацієнти літнього віку. Перед початком лікування слід перевірити функцію нирок та рівень калію. Для зниження ризику виникнення раптової артеріальної гіпотензії, особливо при наявності дефіциту води або електролітів, початкову дозу коригують залежно від відповіді артеріального тиску на лікування.

Атеросклероз. Ризик виникнення артеріальної гіпотензії є в усіх пацієнтів, але з особливою обережністю слід призначати хворим з ішемічною хворобою серця або з недостатністю церебрального кровообігу. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати з низької дози.

Реноваскулярна гіпертензія. Лікуванням реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Однак інгібітори АПФ можуть бути корисними для пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які чекають на операцію, або якщо така операція неможлива. Якщо препарат був призначений пацієнтам з відомим або підозрюваним стенозом ниркової артерії, лікування необхідно розпочинати в умовах стаціонару з низьких доз та під контролем функції нирок і рівня калію, оскільки у деяких пацієнтів розвинулася функціональна ниркова недостатність, яка була оборотною після відміни лікування.

Серцева недостатність/серцева недостатність тяжкого ступеня. Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (IV класу) слід розпочинати під медичним наглядом зі зниженої початкової дози. Лікування β-блокаторами пацієнтів з артеріальною гіпертензією та коронарною недостатністю не слід припиняти: інгібітор АПФ додають до бета-блокатора.

Пацієнти з цукровим діабетом. Лікування пацієнтів з інсулінозалежним цукровим діабетом (спонтанна тенденція до підвищення рівня калію в крові) слід розпочинати під медичним наглядом зі зниженої початкової дози. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози у крові, особливо протягом першого місяця терапії інгібітором АПФ.

Расові особливості. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Хірургічне втручання/анестезія. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіпотензивний ефект при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску. Тому при лікуванні інгібіторами АПФ тривалої дії, такими як периндоприл, препарат рекомендується у разі можливості відмінити за 1 добу до хірургічного втручання.

Стеноз аортального або мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Необхідно з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією виходу з лівого шлуночка.

Печінкова недостатність. Рідко застосування інгібіторів АПФ було асоційоване з виникненням синдрому, що розпочинається з холестатичної жовтяниці та прогресує до швидкоплинного некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнтам, у яких під час прийому інгібіторів АПФ розвинулася жовтяниця з підвищенням рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібітора АПФ та забезпечити відповідне медичне спостереження.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (>70 років), цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз.

Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів із порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), інші препарати, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, інші інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, ацетилсаліцилова кислота в дозі ≥3 г/добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП, імунодепресивні засоби, такі як циклоспорин або такролімус), особливо антагоністи альдостерону або антагоністи рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Необхідно проявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і антагоністів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок.

Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові.

Запобіжні заходи, пов’язані з індапамідом

Баланс води та електролітів

Рівень натрію. Рівень натрію у плазмі крові необхідно перевірити до початку лікування та регулярно – під час лікування. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, яка іноді має серйозні наслідки. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до зневоднення та ортостатичної артеріальної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та вираженість цього ефекту незначні. Зниження натрію у плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому необхідний регулярний моніторинг. Його слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з цирозом печінки.

Рівень калію. Зниження рівня калію плазми із виникненням гіпокаліємії є основним фактором ризику при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Ризик виникнення гіпокаліємії (<3,4 ммоль/л) має бути попереджений у певних категорій пацієнтів високого ризику (пацієнти літнього віку та/або ті, хто має недостатнє харчування, незалежно від застосування інших лікарських засобів, пацієнти з цирозом печінки з набряком та асцитом, хворі на ІХС та з серцевою недостатністю). У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення порушень серцевого ритму.

Пацієнти, які мають подовжений інтервал QT вродженого або ятрогенного ґенезу, також належать до групи ризику. У таких пацієнтів гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть сприяти розвитку тяжких порушень серцевого ритму, у тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною. У всіх цих випадках необхідний частіший контроль рівня калію у крові. Перше визначення рівня калію у плазмі крові слід виконати протягом першого тижня лікування. При зниженому рівні калію потрібно відкоригувати його.

Рівень кальцію. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Значне підвищення рівня кальцію може бути пов’язане з недіагностованим гіперпаратиреоїдизмом. У таких випадках лікування слід припинити до обстеження функції паращитовидних залоз.

Рівень глюкози в крові. Контроль рівня глюкози в крові дуже важливий для пацієнтів із цукровим діабетом, особливо при зниженому рівні калію.

Сечова кислота. У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти в крові можливе збільшення кількості нападів подагри.

Функція нирок та діуретики. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення функції є незначними (рівень креатиніну в крові <25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих).

У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну плазми потрібно визначати з урахуванням віку, маси тіла та статі, використовуючи формулу Кокрофта:

Кліренс креатиніну (Clcr) = (140 – вік) × маса тіла/0,814 × рівень креатиніну у плазмі крові; де вік виражений у роках, маса тіла – в кг, рівень креатиніну у плазмі крові − у мкмоль/л. Ця формула використовується для чоловіків літнього віку, її слід адаптувати для жінок, помноживши результат на 0,85.

Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок приймання діуретиків, на початку лікування спричиняє зниження гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну плазми крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків в осіб із нормальною функцією нирок, але може погіршити існуючу ниркову недостатність.

Хороїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома. Сульфонамідні лікарські засоби або похідні сульфонаміду можуть спричинити ідіосинкразичну реакцію, що призводить до хороїдального випоту з дефектом поля зору, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом кількох годин або тижнів після початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Первинне лікування включає якнайшвидше припинення прийому лікарського засобу. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може бути необхідним прийняття рішення про проведення швидкого медичного або хірургічного лікування. До факторів ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть належати наявність в анамнезі алергії на сульфонамід або пеніцилін.

Спортсмени. Цей препарат містить активну речовину, яка може спричинити позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю у спортсменів.

Допоміжні речовини. Лактоза. Препарат не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, непереносимості лактози або мальабсорбції глюкози-галактози. Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію у 1 таблетці, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Застереження, пов’язані з периндоприлом. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. Якщо продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, які планують вагітність, необхідно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, що мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні у період вагітності. Якщо у період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і у разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності чинить токсичний вплив на плід (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо ж інгібітори АПФ застосовували у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії. Застереження, пов’язані з індапамідом. Дані щодо застосування індапаміду вагітним жінкам відсутні або обмежені. Наслідком тривалого застосування тіазидного діуретика під час ІІІ триместру вагітності може бути зниження об’єму циркулюючої крові вагітної жінки та матково-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода. Дослідження на тваринах не виявили прямого або опосередкованого токсичного впливу на репродуктивність. Як запобіжний захід бажано уникати застосування індапаміду у період вагітності.

Годування груддю. Препарат протипоказаний у період годування груддю. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю на час лікування або відміни препарату у період годування груддю з огляду на важливість терапії для матері. Застереження, пов’язані з периндоприлом. Застосування периндоприлу у період годування груддю не рекомендоване у зв’язку з відсутністю даних. Слід надати перевагу альтернативному лікуванню з доведеним профілем безпеки, особливо у період годування груддю новонародженого або недоношеного немовляти. Застереження, пов’язані з індапамідом. Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна. Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю пов’язують зі зменшенням або навіть пригніченням лактації. Індапамід протипоказаний у період годування груддю.

Фертильність. Застереження, спільні для периндоприлу та індапаміду. Дослідження репродуктивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок тварин. Впливу на фертильність людини не очікується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Два активні інгредієнти окремо або у складі препарату не впливають на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, але у деяких пацієнтів, особливо на початку лікування або під час застосування препарату у комбінації з іншим антигіпертензивним препаратом, можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані з низьким артеріальним тиском. У результаті чого може погіршитися здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами.

Способ применения и дозы.

Препарат предназначен для перорального применения. Таблетки можно разделить на две равные дозы.

Периндоприл/Индапамид Форте-Тева, таблетки 5 мг/1,25 мг. Взрослым применять 1 таблетку 1 раз в сутки, желательно утром перед едой. Может быть рекомендован индивидуальный подбор дозы компонентов. Периндоприл/Индапамид Форте-Тева, таблетки 5 мг/1,25 мг, следует назначать, когда артериальное давление недостаточно контролируется при применении лекарственного средства Периндоприл/Индапамид-Тева, таблетки 2,5 мг/0,625 мг. Если это клинически целесообразно, можно рассматривать прямой переход от монотерапии к применению Периндоприл/Индапамид Форте-Тева, таблетки 5 мг/1,25 мг.

Пациенты пожилого возраста. Лечение следует назначать с учетом уровня артериального давления и состояния функции почек.

Пациенты с нарушением функции почек. Лечение противопоказано пациентам с тяжелыми нарушениями функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин). Пациентам с умеренными нарушениями функции почек (клиренс креатинина 30–60 мл/мин) рекомендуется начинать лечение с применения адекватных доз отдельных компонентов препарата. Пациентам с клиренсом креатинина ≥60 мл/мин коррекция дозы не требуется. Обычный медицинский контроль включает частый мониторинг уровня креатинина и калия.

Пациенты с нарушением функции печени. Лечение противопоказано при тяжелых нарушениях функции печени. Пациентам с умеренными нарушениями функции печени коррекция дозы не требуется.

Дети.

Периндоприл/Индапамид Форте-Тева не следует применять для лечения детей и подростков. Безопасность и эффективность применения у педиатрических пациентов не установлены. Данные отсутствуют.

Передозировка.

Симптомы. Наиболее вероятной побочной реакцией, возникающей в результате передозировки, является артериальная гипотензия, иногда ассоциированная с тошнотой, рвотой, судорогами, головокружением, сонливостью, спутанностью сознания, олигурией, которая может переходить в анурию (из-за гиповолемии), циркуляторный шок. Могут возникнуть нарушения водно-электролитного баланса (снижение уровня калия и натрия в плазме крови), почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, учащенное сердцебиение (палпитация), брадикардия, тревожность, кашель и др.
Лечение. Меры первой помощи включают быстрое выведение препарата путем промывания желудка и/или приема активированного угля, после чего необходимо восстановление водно-электролитного баланса в условиях стационара. При возникновении значительной гипотензии пациенту необходимо придать горизонтальное положение с низким изголовьем. При необходимости проводят внутривенное введение изотонического раствора или применяют любой другой способ восстановления объема крови. Периндоприлат — активная форма периндоприла — может быть удален из организма с помощью гемодиализа.

Побочные реакции.

Применение периндоприла тормозит РААС и способствует уменьшению потерь калия, вызванных индапамидом. У 4 % пациентов, получающих этот препарат, развивается гипокалиемия (уровень калия <3,4 ммоль/л). Наиболее часто сообщали о развитии следующих побочных реакций: при применении периндоприла — головокружение, головная боль, парестезия, дисгевзия, нарушения зрения, вертиго, шум в ушах, артериальная гипотензия, кашель, одышка, боль в брюшной области, запор, диспепсия, диарея, тошнота, рвота, зуд, сыпь, судороги мышц и астения; при применении индапамида — реакции гиперчувствительности, в основном дерматологические, у пациентов, склонных к развитию аллергических и астматических реакций, и макулопапулезные высыпания. По частоте побочные реакции распределены следующим образом: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); редко (≥1/10000, <1/1000); очень редко (<1/10000); частота неизвестна (невозможно оценить по имеющимся данным).

Инфекции и инвазии: ринит (очень редко − периндоприл).

Со стороны крови и лимфатической системы: эозинофилия (нечасто* − периндоприл); агранулоцитоз (очень редко − периндоприл и индапамид); апластическая анемия (очень редко − индапамид); панцитопения (очень редко − периндоприл); лейкопения (очень редко − периндоприл и индапамид); нейтропения (очень редко − периндоприл); гемолитическая анемия (очень редко − периндоприл и индапамид); тромбоцитопения (очень редко − периндоприл и индапамид).

Со стороны иммунной системы: гиперчувствительность (в основном дерматологические реакции у пациентов, склонных к развитию аллергических и астматических реакций) (часто − индапамид).

Со стороны эндокринной системы: синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (редко − периндоприл).

Со стороны обмена веществ: гипогликемия (нечасто* − периндоприл); гиперкалиемия, обратимая после отмены препарата (нечасто* − периндоприл); гипонатриемия (нечасто* − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); гиперкальциемия (очень редко − индапамид); снижение уровня калия в крови до состояния гипокалиемии, в том числе тяжелой у некоторых пациентов из группы высокого риска (частота неизвестна − индапамид).

Со стороны психики: изменения настроения (нечасто − периндоприл); нарушения сна (нечасто − периндоприл); депрессия (нечасто − периндоприл); спутанность сознания (очень редко − периндоприл).

Со стороны нервной системы: головокружение (часто − периндоприл); головная боль (часто − периндоприл, редко − индапамид); парестезия (часто − периндоприл, редко − индапамид); дисгевзия (часто − периндоприл); сонливость (нечасто* − периндоприл); обморок (нечасто* − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); вследствие чрезмерной артериальной гипотензии у пациентов из группы высокого риска возможно развитие инсульта (очень редко − периндоприл); при печеночной недостаточности возможно развитие печеночной энцефалопатии (частота неизвестна − индапамид).

Со стороны органов зрения: нарушения зрения (часто − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); миопия (частота неизвестна − индапамид); нечеткость зрения (частота неизвестна − индапамид); хориоидальный выпот (частота неизвестна − индапамид).

Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: вертиго (часто − периндоприл, редко − индапамид); шум в ушах (часто − периндоприл).

Со стороны сердца: сердцебиение (нечасто* − периндоприл); тахикардия (нечасто* − периндоприл); стенокардия (очень редко − периндоприл); аритмия (включая брадикардию, желудочковую тахикардию, фибрилляцию предсердий) (очень редко − периндоприл и индапамид); вследствие чрезмерной артериальной гипотензии у пациентов из группы высокого риска возможно развитие инфаркта миокарда (очень редко − периндоприл); пароксизмальная желудочковая тахикардия типа «пируэт» (потенциально летальная) (частота неизвестна − индапамид).

Со стороны сосудов: артериальная гипотензия (и симптомы, связанные с гипотензией) (часто − периндоприл, очень редко − индапамид); васкулит (нечасто* − периндоприл); приливы (редко − периндоприл); феномен Рейно (частота неизвестна − периндоприл).

Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: кашель (часто − периндоприл); одышка (часто − периндоприл); бронхоспазм (нечасто − периндоприл); эозинофильная пневмония (очень редко − периндоприл).

Со стороны желудочно-кишечного тракта: боль в брюшной области (часто − периндоприл); запор (часто − периндоприл, редко − индапамид); диарея (часто − периндоприл); диспепсия (часто − периндоприл); тошнота (часто − периндоприл, редко − индапамид); рвота (часто − периндоприл, нечасто − индапамид); сухость во рту (нечасто − периндоприл, редко − индапамид); панкреатит (очень редко − периндоприл и индапамид); ангионевротический отек кишечника.

Со стороны гепатобилиарной системы: гепатит (очень редко − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); нарушение функции печени (очень редко − индапамид).

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: зуд (часто − периндоприл); сыпь (часто − периндоприл); макулопапулезные высыпания (часто − индапамид); крапивница (нечасто − периндоприл, очень редко − индапамид); ангионевротический отек (нечасто − периндоприл, очень редко − индапамид); пурпура (нечасто − индапамид); гипергидроз (нечасто − периндоприл); реакции фоточувствительности (нечасто* − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); пемфигоид (нечасто* − периндоприл); усиление симптомов псориаза (редко* − периндоприл); многоформная эритема (очень редко − периндоприл); токсический эпидермальный некролиз (очень редко − индапамид); синдром Стивенса−Джонсона (очень редко − индапамид).

Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: судороги мышц (часто − периндоприл); возможное ухудшение существующего острого системного красного волчанки (частота неизвестна − индапамид); артралгия (нечасто* − периндоприл); миалгия (нечасто* − периндоприл).

Со стороны мочевыделительной системы: почечная недостаточность (нечасто − периндоприл); анурия/олигурия (редко − периндоприл); острая почечная недостаточность (редко − периндоприл, очень редко − индапамид).

Со стороны репродуктивной системы: эректильная дисфункция (нечасто − периндоприл).

Общие расстройства и реакции в месте введения: астения (часто − периндоприл); боль в груди (нечасто* − периндоприл); недомогание (нечасто* − периндоприл); периферические отеки (нечасто* − периндоприл); лихорадка (нечасто* − периндоприл); утомляемость (редко − индапамид).

Результаты лабораторных исследований: повышение уровня мочевины в крови (нечасто* − периндоприл); повышение уровня креатинина в крови (нечасто* − периндоприл); повышение уровня билирубина в крови (редко − периндоприл); повышение уровня печеночных ферментов (редко − периндоприл, частота неизвестна − индапамид); снижение уровня гемоглобина и гематокрита (очень редко − периндоприл); повышение уровня глюкозы в крови (частота неизвестна − индапамид); повышение уровня мочевой кислоты в крови (частота неизвестна − индапамид); удлинение интервала QT на ЭКГ (частота неизвестна − индапамид).

Травмы, отравления и осложнения при проведении процедур: падения (нечасто* − периндоприл).

* Частота проявлений побочных реакций, выявленных по спонтанным сообщениям, рассчитана по данным клинических исследований.

Сообщение о подозреваемых побочных реакциях. О всех случаях подозреваемых побочных реакций и отсутствия эффективности препарата следует сообщать по ссылке: https://aisf.dec.gov.ua/.

Срок годности. 28 месяцев. После первого вскрытия упаковки — 6 месяцев.

Условия хранения. Хранить в плотно закрытом контейнере для защиты от влаги. Лекарственное средство не требует специальных температурных условий хранения. Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка. По 30 таблеток в контейнере; по 1 контейнеру в коробке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель. АО Фармацевтический завод Тева.

Местонахождение производителя и адрес места осуществления его деятельности. Участок 1; H-4042 Дебрецен, ул. Паллаги 13, Венгрия.