Інструкція, що додається до упаковки: інформація для пацієнта

БІОДАЦИНА, 125 мг/мл, розчин для ін'єкцій та інфузій
БІОДАЦИНА, 250 мг/мл, розчин для ін'єкцій та інфузій
Amikacinum
Перед застосуванням лікарського засобу уважно прочитайте усю інструкцію, оскільки вона містить важливу інформацію для пацієнта.

Зберігайте цю інструкцію, щоб у разі потреби мати можливість знову її перечитати.
У разі будь-яких сумнівів зверніться до лікаря або медсестри.
Цей лікарський засіб призначено виключно певній особі. Не передавайте його іншим особам. Цей засіб може їм нашкодити, навіть якщо симптоми їхніх захворювань такі самі.
Якщо у пацієнта виникнуть будь-які небажані реакції, у тому числі ті, що не зазначені в цій інструкції, необхідно повідомити лікаря або медсестру. Див. розділ 4.

Зміст інструкції

Що таке лікарський засіб Біодацина та для чого його застосовують
Важливі відомості перед застосуванням лікарського засобу Біодацина
Як застосовувати лікарський засіб Біодацина
Можливі небажані реакції
Як зберігати лікарський засіб Біодацина
Вміст упаковки та інша інформація

1. Що таке лікарський засіб Біодацина та для чого його застосовують

Діючою речовиною лікарського засобу Біодацина є амікацин — антибіотик аміноглікозидної групи, що діє бактерицидно.
Засіб призначено для короткотривалого лікування тяжких інфекцій, спричинених бактеріями, чутливими до амікацину (у тому числі стійкими до інших аміноглікозидних антибіотиків), таких як:

інфекції дихальних шляхів,
інфекції кісток і суглобів,
інфекції шкіри та м’яких тканин,
інфекції внутрішньої порожнини живота, у тому числі перитоніт,
інфекції опікових і післяопераційних ран (у тому числі в судинній хірургії),
тяжкі, ускладнені та рецидивуючі інфекції сечових шляхів (при неускладнених інфекціях амікацин застосовують лише тоді, коли бактерії, що їх спричинили, стійкі до інших антибіотиків),
септицемія, найчастіше разом з β-лактамним антибіотиком,
інфекції центральної нервової системи.

2. Важливі відомості перед застосуванням ліку Біодацина

Коли не застосовувати лік Біодацина:

якщо пацієнт має алергію на амікацин або будь-який інший компонент цього ліку (перелічені в розділі 6);
якщо пацієнт хворіє на міастенію (слабкість м’язів);
якщо пацієнт має алергію на будь-який аміноглікозидний антибіотик (наприклад, стрептоміцин, гентаміцин, тобраміцин, неоміцин) або у нього в минулому виникали тяжкі

небажані реакції на ці антибіотики — може виникати перехресна гіперчутливість до
ліків цієї групи.
Попередження та заходи обережності
Перед початком застосування ліку Біодацина слід обговорити це з лікарем або медсестрою.

Лік Біодацина слід застосовувати суворо за призначенням лікаря, який буде контролювати стан пацієнта. Неправильне застосування Біодацини може спричиняти тяжкі порушення сечовидільної системи та (або) порушення слуху та рівноваги, а навіть втрату слуху. Ушкодження нирок, слуху або параліч нервів більш імовірні у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок та у тих, хто лікується великими дозами ліку довше, ніж це рекомендовано.
Перед початком введення ліку Біодацина лікар призначить обстеження функції нирок та слуху. Контроль функції нирок та перевірка слуху будуть регулярно проводитися під час лікування. Якщо лікування триватиме сім днів або довше, у пацієнтів із порушеннями функції нирок, або 10 днів у інших пацієнтів, лікар призначить аудіограму до початку лікування та під час терапії.
Якщо у пацієнта або членів його сім’ї є захворювання, пов’язане з мутацією мітохондрій (генетичне захворювання) або втрата слуху, спричинена застосуванням антибіотиків, слід повідомити про це лікареві або фармацевту перед прийомом аміноглікозиду; деякі мутації мітохондрій можуть підвищувати ризик втрати слуху після застосування цього ліку. Перед введенням ліку Біодацина лікар може призначити генетичне обстеження.
Під час лікування пацієнт повинен багато пити; може знадобитися внутрішньовенне введення розчинів для поповнення рідини, щоб запобігти накопиченню амікацину в нирках та ушкодженню ниркових канальців. У пацієнтів із зниженим виділенням сечі та при неправильному дозуванні антибіотик може накопичуватися в організмі та спричиняти небажані ефекти. Якщо це відбудеться, лікар може призначити гемодіаліз або перитонеальний діаліз.
Якщо у пацієнта зменшиться кількість виділеної сечі, у крові буде виявлено підвищення рівня азоту або якщо виникне ушкодження слуху, лікування ліком Біодацина слід негайно припинити. Якщо у пацієнта з’являться шум у вухах, запаморочення, втрата чуття звуків високої частоти, слід негайно повідомити про це лікареві, оскільки це можуть бути перші ознаки токсичної дії ліку.
Якщо пацієнт раніше лікувався будь-яким аміноглікозидним антибіотиком, слід повідомити про це лікареві перед початком лікування, особливо якщо тоді у пацієнта виникали симптоми токсичності, пов’язані з застосуванням такого антибіотика (ушкодження нирок або слуху).
Особливу обережність слід дотримуватися у пацієнтів з хворобою Паркінсона або тих, хто одночасно отримує м’язові розслаблювачі, знеболювальні засоби або значні кількості консервованої крові з цитратом. У чутливих пацієнтів можуть виникнути порушення дихання (нейром’язова блокада з паралічем дихальних м’язів).
Після введення амікацину в скловидне тіло (ін’єкція в око) описувалися випадки інфаркту макули, що іноді призводило до постійної втрати зору.
Як і при застосуванні інших антибіотиків, існує небезпека надмірного росту стійких бактерій.

Діти
Аміноглікозиди слід застосовувати з обережністю у недоношених новонароджених та немовлят через
незрілість нирок у цих пацієнтів, що призводить до подовження періоду напіввиведення ліків цієї групи
у сироватці.
Лік Біодацина та інші ліки
Слід повідомити лікареві про всі ліки, які пацієнт приймає зараз або приймав нещодавно, а також про ліки,
які пацієнт планує приймати.

Застосування ліків, що можуть ушкоджувати нирки, слух або нервову систему, таких як: бацитрацин, цисплатин, амфотерицин B, циклоспорин, такролімус, цефалоридин, паромоміцин, віоміцин, поліміксин B, колістин, ванкоміцин та аміноглікозидні антибіотики (наприклад, стрептоміцин, гентаміцин, тобраміцин, неоміцин) разом із ліком Біодацина (або в короткий час до початку або після закінчення його застосування) може спричинити небезпеку посилення небажаних ефектів.
Застосування β-лактамних антибіотиків (пеніцилінів) у пацієнтів із тяжким нирковим недостатністю може призвести до послаблення дії ліку Біодацина.
Застосування ліку Біодацина разом із м’язовими розслаблювачами або знеболювальними засобами (наприклад, етер, галотан, тубокурарин, сукцинохолін, декаметоній, атракуріум, рокуроніум, векуроніум) або у пацієнтів, яким перелили великі кількості крові з додаванням цитрату як антикоагулянта, може призвести до нейром’язової блокади та паралічу дихальних м’язів.
Застосування ліку Біодацина разом із потужними сечогінними засобами, такими як манітол, етакринова кислота, фуросемід, може призвести до ушкодження слуху, а навіть до необоротної глухоти — слід уникати одночасного застосування цих ліків.
Індометацин може спричиняти підвищення концентрації амікацину в плазмі у новонароджених.
Існує підвищений ризик гіпокальцемії, коли аміноглікозиди застосовуються одночасно з бісфосфонатами.
Існує підвищений ризик токсичного ушкодження нирок та можливість токсичного ушкодження слуху, коли аміноглікозиди застосовуються одночасно з платиновмісними сполуками.
Одночасно введена тіамін (вітамін B_) може руйнуватися внаслідок реакції з натрію піросульфітом, що міститься в розчині ліку Біодацина.

Вагітність та годування грудьми
Якщо пацієнтка вагітна або годує грудьми, підозрює, що може бути вагітною, або планує завагітніти,
їй слід проконсультуватися з лікарем перед застосуванням цього ліку.
Вагітність
Застосування ліку Біодацина під час вагітності допускається лише у разі, коли це абсолютно
необхідно для матері, а застосування безпечнішого альтернативного ліку неможливе або
протипоказане.
Амікацин швидко проникає через плаценту до кровообігу плода та навколоплідної рідини і може
спричиняти ушкодження плода.
Годування грудьми
Слід уникати застосування ліку у жінок, які годують грудьми. У разі абсолютної необхідності
застосування амікацину матері, лікар прийме рішення, чи припиняти годування грудьми, чи
закінчити лікування.
Керування транспортними засобами та обслуговування машин
Вплив амікацину на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати машини не встановлено, однак
симптоми хвороби та стан пацієнта можуть ускладнювати виконання цих дій.
Лік Біодацина містить натрію піросульфіт (E 223)
Лік рідко може спричиняти тяжкі алергічні реакції та бронхоспазм.
Лік Біодацина містить натрій
Лік Біодацина, 125 мг/мл, містить 3,73 мг (0,16 ммоль) натрію (головного компонента кухонної солі)
в 1 мл. Це відповідає 0,19% максимальної рекомендованої добової дози натрію в раціоні дорослих.
Максимальна добова доза цього ліку (1,5 г амікацину, тобто 12 мл розчину) містить 44,76 мг
(1,95 ммоль) натрію (головного компонента кухонної солі). Це відповідає 2,24% максимальної рекомендованої
добової дози натрію в раціоні дорослих.
1 ммоль (23 мг) натрію міститься в 6 мл продукту Біодацина, 125 мг/мл.
Лік Біодацина, 250 мг/мл, містить 7,49 мг (0,32 ммоль) натрію (головного компонента кухонної солі)
в 1 мл. Це відповідає 0,38% максимальної рекомендованої добової дози натрію в раціоні дорослих.
Максимальна добова доза цього ліку (1,5 г амікацину, тобто 6 мл розчину) містить 44,94 мг
(1,95 ммоль) натрію (головного компонента кухонної солі). Це відповідає 2,25% максимальної рекомендованої
добової дози натрію в раціоні дорослих.
1 ммоль (23 мг) натрію міститься в 3 мл продукту Біодацина, 250 мг/мл.
Лік можна розбавляти — див. «Інструкція щодо підготовки ліку до застосування».
Вміст натрію, що походить від розчинника, слід враховувати при обчисленні загального вмісту натрію в приготовленому розчині ліку. Для отримання точної інформації щодо вмісту натрію в розчині, що використовується для розведення ліку, слід ознайомитися з характеристикою лікарського засобу використовуваного розчинника.

3. Як застосовувати ліки Біодацина

Цей ліки слід завжди застосовувати згідно з рекомендаціями лікаря. У разі будь-яких сумнівів слід звернутися
до лікаря.
Ліки Біодацина вводять внутрішньом’язово або інфузійно внутрішньовенно (крапельно).
Дозування та спосіб введення визначає лікар залежно від маси тіла пацієнта.
Після введення рекомендованої дози, у разі ненускладнених інфекцій та чутливих штамів, реакція
організму на лікування має виникнути протягом 24–48 годин.
Якщо протягом трьох–п’яти днів не відбувається реакція на лікування, лікар розгляне можливість
застосування альтернативної терапії.
Детальне дозування, а також спосіб застосування та підготовки ліків до введення наведено в кінці
інструкції, у розділі «Інформація, призначена виключно для медичного персоналу».
Застосування більшої, ніж рекомендована, дози ліків Біодацина
Якщо пацієнт вважає, що отримав надто високу дозу ліків Біодацина, слід негайно повідомити про це
лікаря. Лікар вирішить питання щодо введення кальцію (наприклад, у вигляді глюконату або
лактобіонату у 10–20% розчині), щоб запобігти нервово-м’язовій блокаді, а також призначить
гемодіаліз, перитонеальний діаліз або безперервну артеріо-венозну гемофільтрацію. У новонароджених
та немовлят може знадобитися замісна трансфузія.
Пропуск застосування ліків Біодацина
Якщо пацієнт вважає, що пропущено введення дози ліків Біодацина, слід якнайшвидше повідомити
про це лікаря.
У разі будь-яких подальших сумнівів щодо застосування цих ліків слід звернутися до лікаря або
медсестри.

4. Можливі побічні ефекти

Як і будь-який лікарський засіб, цей препарат може викликати побічні ефекти, хоча вони не виникають у кожного.
Під час застосування препарату Біодацина можуть виникати побічні ефекти, описані нижче.
У разі появи таких симптомів, як:

шум у вухах, погіршення слуху,
зменшення кількості виділеної сечі,
труднощі з диханням,
шкірні розлади, висипання,

необхідно негайно повідомити лікаря, оскільки може знадобитися припинення застосування препарату
Біодацина та додаткове лікування.
Інші можливі побічні ефекти
Нечасті побічні ефекти (можуть виникати рідше, ніж у 1 із 100 осіб):

інфекції бактеріями або дріжджовими грибками, нечутливими до препарату,
нудота, блювота,
висипання.

Рідкісні побічні ефекти (можуть виникати рідше, ніж у 1 із 1 000 осіб):

анемія,
підвищення у крові кількості певного типу білих кров’яних тілець (еозинофілія),
зниження концентрації магнію в крові,
порушення рівноваги,
головний біль,
порушення чутливості,
тремтіння,
втрата зору (після введення в око),
шум у вухах,
тимчасова або постійна втрата слуху,
гіпотензія,
свербіж, кропив’янка,
м’язові дрижжі, біль у суглобах,
зменшення об’єму виділеної сечі (олігурія),
у дослідженні крові: підвищення концентрації азоту, сечовини та креатиніну,
у дослідженні сечі: наявність білка, білих або червоних кров’яних тілець,
лихоманка.

Невідома частота побічних ефектів (не може бути визначена на підставі
наявних даних):

алергічні реакції, включаючи анафілактичний шок,
м’язовий параліч,
втрата слуху,
апное,
бронхоспазм,
гостра ниркова недостатність, токсичне ураження нирок,
у дослідженні сечі: наявність клітин.

Повідомлення про побічні ефекти
Якщо виникнуть будь-які побічні ефекти, включаючи ті, що не зазначені
в цій інструкції, необхідно повідомити лікареві або медсестрі. Побічні ефекти
можна повідомляти безпосередньо до Департаменту моніторингу побічних ефектів лікарських засобів Управління реєстрації лікарських засобів, медичних виробів та біоцидних продуктів
Ал. Єрозолимське 181C
02-222 Варшава
Тел.: + 48 22 49 21 301
Факс: + 48 22 49 21 309
Вебсайт: https://smz.ezdrowie.gov.pl
Побічні ефекти можна також повідомляти суб’єкту, відповідальному за препарат.
Завдяки повідомленню про побічні ефекти можна зібрати більше інформації щодо безпеки застосування препарату.

5. Як зберігати ліки Біодацина

Зберігати при температурі до 25°C. Захищати від світла.
Розчинений розчин можна зберігати 24 години при температурі від 2°C до 8°C.
Ліки зберігати в недоступному для дітей місці, прихованому від погляду.
Не застосовувати цей лік після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Термін придатності означає останній день зазначеного місяця. Позначення на упаковці після скорочення EXP
вказує на термін придатності, а після скорочення Lot — на номер серії.
Ліки не слід викидати у каналізацію чи побутові сміттєві контейнери. Потрібно запитати
фармацевта, як утилізувати ліки, які вже не використовуються. Такий підхід допоможе зберегти
навколишнє середовище.

6. Вміст упаковки та інша інформація

Що містить лікарський засіб Біодацина

Діючою речовиною лікарського засобу є амікацин. 1 мл розчину містить 125 мг або 250 мг амікацину (у формі амікацину дисульфату).
Інші складові: натрію цитрат дводратний, натрію метабісульфіт (Е 223), кислота сірчана, вода для ін'єкцій.

Як виглядає лікарський засіб Біодацина та що містить упаковка
Лікарський засіб має форму безбарвного або світло-жовтого водного розчину.
Одинична упаковка містить 1 ампулу.

Загальний вміст амікацину в ампулі	Концентрація розчину амікацину	Об'єм розчину в ампулі
250 мг	125 мг/мл	2 мл
500 мг	250 мг/мл	2 мл
1 г	250 мг/мл	4 мл

Суб’єкт, відповідальний за випуск, та виробник
Фармацевтичні заклади POLPHARMA S.A.
вул. Пельплинська 19, 83-200 Старогард-Ґданський
тел. + 48 22 364 61 01
_________________________________________________________________________________

Інформація, призначена виключно для медичного фахового персоналу

Дозування та спосіб застосування
Лікар повинен контролювати функцію нирок шляхом дослідження концентрації креатиніну в сироватці або обчислення кліренсу ендогенного креатиніну. У цьому випадку значення концентрації сечовини в крові (BUN) є менш надійним. Повторну оцінку функції нирок слід проводити періодично під час лікування.
Якщо це можливо, слід визначати концентрацію амікацину в сироватці крові, щоб досягти відповідного рівня, який не перевищує максимальних значень. Рекомендується періодично визначати під час лікування як максимальну, так і мінімальну концентрацію в сироватці, останню — безпосередньо перед введенням наступної дози. Слід уникати досягнення максимального рівня (через 30–90 хвилин після введення) понад 35 мкг/мл та мінімального рівня (безпосередньо перед введенням наступної дози) понад 10 мкг/мл. Дозування слід відповідно коригувати. У пацієнтів із нормальною функцією нирок препарат можна застосовувати один раз на добу; у цьому випадку максимальна концентрація в сироватці може перевищувати 35 мкг/мл.
Тривалість лікування зазвичай становить 7–10 днів. Загальна допустима добова доза амікацину для всіх шляхів введення становить 15–20 мг/кг маси тіла/добу, і її не слід перевищувати. Відсутність реакції на лікування може бути пов’язана з резистентністю мікроорганізмів або наявністю вогнищ інфекції, що потребують хірургічного дренування.
При тяжких та ускладнених інфекціях, коли термін лікування перевищує 10 днів, слід повторно оцінити застосування дисульфату амікацину у вигляді ін’єкцій; якщо вирішено продовжити лікування, необхідно контролювати функцію нирок, слух і роботу органу рівноваги, а також концентрацію амікацину в сироватці крові.
Безпека застосування амікацину протягом більше ніж 14 днів не встановлена.

Недоношені новонароджені
Рекомендована доза для недоношених новонароджених становить 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Новонароджені
Рекомендована початкова насичувальна доза становить 10 мг/кг маси тіла, потім — 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Діти від 4 тижнів життя та діти до 12 років
Рекомендована внутрішньом’язова або внутрішньовенна доза (повільна інфузія) для дітей із нормальною функцією нирок становить 15–20 мг/кг маси тіла/добу, яку можна застосовувати один раз на добу або по 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.
При лікуванні ендокардиту та у пацієнтів із нейтропенією, що супроводжується лихоманкою, препарат слід застосовувати двічі на добу, оскільки відсутні дані, що підтверджують ефективність одноразового застосування на добу.

Дорослі та діти віком понад 12 років
Рекомендована внутрішньом’язова або внутрішньовенна доза для дорослих та підлітків із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну >50 мл/хв) становить 15 мг/кг маси тіла/добу, яку можна застосовувати як одну добову дозу або у двох рівних дозах по 7,5 мг/кг маси тіла, що вводяться кожні 12 годин. Загальну добову дозу понад 1,5 г перевищувати не слід.
При лікуванні ендокардиту та у пацієнтів із нейтропенією, що супроводжується лихоманкою, препарат слід застосовувати двічі на добу, оскільки відсутні достатні дані, що підтверджують ефективність одноразового застосування на добу.

Пацієнти похилого віку
Амікацин виводиться нирками. Якщо це можливо, слід визначити функцію нирок і коригувати дозування, як описано в розділі щодо дозування у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Інфекції, що загрожують життю, та (або) інфекції, спричинені Pseudomonas
Дозу для дорослих можна збільшити до 500 мг кожні вісім годин, але вона не повинна перевищувати 1,5 г/добу і не повинна застосовуватися довше ніж 10 днів.
Загальну максимальну дозу для дорослих, що становить 15 г, перевищувати не слід.

Інфекції сечових шляхів (окрім інфекцій, спричинених Pseudomonas )
Застосовують 7,5 мг/кг маси тіла/добу у двох розділених рівних дозах (що відповідає 250 мг двічі на добу у дорослих). Оскільки активність амікацину зростає разом із рівнем pH, можна одночасно застосовувати засоби, що лужнюють.

Порушення функції нирок
У пацієнтів із порушенням функції нирок, коли кліренс креатиніну менший за 50 мл/хв, не рекомендується застосовувати рекомендовану загальну добову дозу амікацину в одній дозі, оскільки пацієнт буде тривало піддаватися високому мінімальному рівню концентрації. Слід ознайомитися з наведеною нижче інформацією щодо корекції дозування у пацієнтів із порушенням функції нирок.
У пацієнтів із порушенням функції нирок, яким зазвичай застосовують амікацин дві або тричі на добу, слід, якщо це можливо, контролювати концентрацію амікацину в сироватці крові за допомогою відповідних методів визначення.
У пацієнтів із порушенням функції нирок дозу можна скоригувати, застосовуючи звичайну дозу рідше або застосовуючи зменшену дозу без зміни інтервалів між дозами. Обидва методи ґрунтуються на значеннях кліренсу креатиніну або концентрації креатиніну в сироватці, оскільки ці показники корелюють з періодами напіввиведення аміноглікозидів у пацієнтів із зниженою функцією нирок.
При застосуванні цих схем дозування слід уважно спостерігати за клінічним станом пацієнта, контролювати лабораторні параметри та, за необхідності, коригувати схему дозування з урахуванням проводженої діалізу.

Звичайні дози, що застосовуються рідше
Якщо кліренс креатиніну невідомий, а стан пацієнта стабільний, інтервали (у годинах) між звичайними одноразовими дозами (тобто дозами, що відповідають застосуванню пацієнту із нормальною функцією нирок дози 7,5 мг/кг маси тіла двічі на добу) можна обчислити, помноживши концентрацію креатиніну в сироватці пацієнта (у мг/100 мл) на дев’ять; тобто, якщо концентрація креатиніну в сироватці становить 2 мг/100 мл, рекомендовану одноразову дозу (7,5 мг/кг маси тіла) слід застосовувати кожні 18 годин.

Інтервал між дозами амікацину 7,5 мг/кг маси тіла залежно від концентрації креатиніну в сироватці.

| Концентрація креатиніну в сироватці [мг/100 мл] | 1,5 | 2 | 2,5 | 3 | 3,5 | 4 | 4,5 | 5 | 5,5 | 6 | |--------------------------------------------------|--------|------|--------|------|--------|------|--------|------|--------|------| | Інтервал між дозами [години] (введення i.m.) | 13,5 | 18 | 22,5 | 27 | 31,5 | 36 | 40,5 | 45 | 49,5 | 54 |

Зменшені дози, що застосовуються зі звичайними інтервалами
Якщо функція нирок порушена і показане застосування сульфату амікацину у вигляді ін’єкцій ізі звичайними інтервалами, дозу слід зменшити.
У цих пацієнтів слід визначати концентрацію амікацину в сироватці крові, щоб забезпечити точне введення та уникнути надмірної концентрації амікацину в сироватці.
Якщо визначення амікацину в сироватці крові неможливе, а стан пацієнта стабільний, найпростішими доступними параметрами для оцінки ступеня порушення функції нирок, які можна використовувати як показники для визначення дозування, є значення концентрації креатиніну в сироватці та кліренсу креатиніну.
Лікування слід починати з введення звичайної дози 7,5 мг/кг маси тіла як насичувальної дози. Вона така сама, як доза, зазвичай рекомендована пацієнту із нормальною функцією нирок, як описано вище.
Щоб визначити об’єм підтримувальної дози, що вводиться кожні 12 годин, насичувальну дозу слід зменшити пропорційно до зниження кліренсу креатиніну пацієнта:
доза підтримувальна, що вводиться кожні 12 годин =
= спостережуваний кліренс креатиніну пацієнта [мл/хв] × розрахована насичувальна доза [мг]
правильний кліренс креатиніну [мл/хв]
Альтернативним орієнтовним способом визначення зменшених доз, що вводяться кожні 12 годин (для пацієнтів, у яких відомі значення стаціонарної концентрації креатиніну в сироватці), є поділ звичайної дози на концентрацію креатиніну в сироватці крові пацієнта.
У зв’язку з можливістю значної зміни функції нирок під час лікування, слід часто визначати концентрацію креатиніну в сироватці крові та, за необхідності, коригувати схему дозування.

Рекомендації щодо внутрішньовенного введення
Дорослим препарат слід вводити після відповідного розведення у вигляді повільної інфузії тривалістю від 30 до 60 хвилин.
У дітей об’єм розчинника залежить від дози амікацину, яку пацієнт може переносити. Розчин зазвичай вводять протягом 30–60 хвилин. Немовлятам інфузію слід вводити протягом 1–2 годин.
Амікацин не слід змішувати з іншими ліками, а вводити окремо, відповідно до рекомендованої дози та шляху введення.

Інструкція щодо підготовки препарату до застосування
Перед внутрішньом’язовим введенням немає необхідності розчиняти препарат.

Підготовка розчинів для внутрішньовенних інфузій
Внутрішньовенні інфузії готують шляхом розведення вмісту ампули в одному з поширених інфузійних розчинів, щоб отримати концентрацію антибіотику в межах від 2,5 до 5 мг/мл; наприклад, 500 мг амікацину можна розчинити в 100 або 200 мл одного з таких розчинів:
0,9% розчин натрію хлориду,
5% розчин глюкози,
5% розчин глюкози з 0,9% розчином натрію хлориду (2:1),
5% розчин глюкози з 0,2% розчином натрію хлориду,
рідина Рінгера з лактатом.
У новонароджених, немовлят та дітей слід застосовувати інфузії меншого об’єму, адаптовані до маси тіла пацієнта.
Приготовані розчини для інфузій, що не містять консервантів, можна зберігати при температурі від 2°C до 8°C не більше ніж 24 години.