Зенгак

Інструкція: інформація для пацієнта

ЗЕНГАК 500 мг Порошок для концентрату для розчину для інфузії та застосування внутрішньовенно та перорально
ЗЕНГАК 1 г Порошок для концентрату для розчину для інфузії та застосування внутрішньовенно та перорально
Ванкоміцин
Лікарський засіб-еквівалент
Уважно прочитайте цю інструкцію перед тим, як застосовувати цей лікарський засіб, оскільки вона містить важливу інформацію для вас.

• Зберігайте цей листок. Можливо, вам знадобиться прочитати його знову.
• Якщо у вас виникнуть будь-які запитання, зверніться до лікаря, фармацевта або медсестри.
• Цей лікарський засіб призначено виключно для вас. Не передавайте його іншим особам, навіть якщо симптоми їхнього захворювання такі самі, як у вас, оскільки це може бути небезпечно.
• Якщо виникнуть будь-які побічні ефекти, включаючи ті, що не зазначені в цій інструкції, зверніться до лікаря, фармацевта лікарні або медсестри. Див. розділ 4.

Зміст цього листка:

1. Що таке Зенгак і для чого він застосовується;
2. Що потрібно знати перед застосуванням Зенгаку;
3. Як застосовувати Зенгак;
4. Можливі побічні ефекти;
5. Як зберігати Зенгак;
6. Вміст упаковки та інша інформація.

1. Що таке Зенгак і для чого він застосовується

Зенгак — це антибіотик, який належить до групи антибіотиків, що називаються «глікопептидами». Зенгак діє, знищуючи певні бактерії, що викликають інфекції.
Порошок Зенгак перетворюють на розчин для внутрішньовенної інфузії або перорального застосування.
Зенгак застосовується у всіх вікових групах у формі інфузії для лікування таких серйозних інфекцій:

• інфекції шкіри та підлягаючих тканин;
• інфекції кісток та суглобів;
• інфекції легень (пневмонія);
• інфекції внутрішнього шару серця (ендокардит) та для профілактики ендокардиту у пацієнтів із ризиком під час проведення важливих хірургічних процедур;
• інфекції центральної нервової системи;
• інфекції крові, пов’язані з вищезазначеними інфекціями.

Зенгак застосовується у дорослих та дітей для лікування інфекцій слизової оболонки тонкої та товстої кишки із ураженням слизової (псевдомембранозний коліт), спричинених бактерією Clostridium difficile.

2. Що Вам потрібно знати перед застосуванням Зенгак

Не застосовуйте Зенгак

• якщо Ви маєте алергію на ванкоміцин або будь-який інший компонент цього лікарського засобу (перелічені в розділі 6);

Застереження та обережність
Зверніться до лікаря, лікаря-фармацевта або медсестри перед застосуванням Зенгак, якщо:

• у Вас раніше виникала алергійна реакція на лікарський засіб тейкопланін, оскільки це може означати, що Ви також маєте алергію на Зенгак.
• якщо у Вас є порушення слуху, особливо якщо Ви похилого віку (можливо, знадобляться перевірки слуху під час лікування).
• якщо у Вас захворювання нирок (під час лікування Вам потрібно проходити аналізи крові та нирок).
• якщо Ви отримуєте Зенгак внутрішньовенно для лікування діареї, пов’язаної з інфекцією Clostridium difficile, замість перорального застосування.
• якщо у Вас коли-небудь виникала тяжка висипка або шелушіння шкіри, бульбашки та/або виразки в роті після прийому ванкоміцину.
• Повідомлялися випадки алергійних реакцій на цей лікарський засіб, зокрема проблеми з диханням та біль у грудях при застосуванні Зенгак. Негайно припиніть застосування Зенгак і зверніться до лікаря або служби невідкладної допомоги, якщо помітите один із цих симптомів.

Під час лікування ванкоміцином повідомлялися про тяжкі шкірні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакцію на лікарський засіб із еозинофілією та системними симптомами (DRESS) та загальну гостру ексудативну пустульозу (AGEP). Припиніть застосування ванкоміцину та негайно зверніться за медичною допомогою, якщо помітите один із симптомів, описаних у розділі 4.
Повідомлялися про тяжкі побічні ефекти, які можуть призвести до втрати зору після введення ванкоміцину в очі.
Зверніться до лікаря, лікаря-фармацевта або медсестри під час лікування Зенгак, якщо:

• Ви отримували Зенгак протягом тривалого часу (можливо, знадобляться аналізи печінки та нирок під час лікування).
• у Вас виникає будь-яка шкірна реакція під час лікування.
• у Вас розвивається тяжка або тривала діарея під час або після застосування Зенгак, негайно зверніться до лікаря. Це може бути ознакою запалення кишечника (псевдомембранозний коліт), що може виникнути після застосування антибіотиків.

Діти
Зенгак застосовуватиметься з особливою обережністю у недоношених дітей та новонароджених, оскільки їхні нирки не повністю розвинені, і може відбуватися накопичення Зенгак у крові. Цій віковій групі необхідні аналізи крові для контролю рівня Зенгак у крові.
Одночасне застосування Зенгак та анестетиків пов’язане з почервонінням шкіри (еритема) та алергійними реакціями у дітей. Аналогічно, одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, такими як аміноглікозиди, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ, наприклад, ібупрофен) або амфотеріцин В (лікарський засіб для лікування грибкових інфекцій), може збільшити ризик ураження нирок, і тому можуть знадобитися частіші аналізи крові та нирок.

Інші лікарські засоби та Зенгак
Повідомте лікареві або фармацевту, якщо Ви зараз приймаєте, нещодавно приймали або могли б прийняти будь-які інші лікарські засоби.
Проконсультуйтеся з лікарем перед застосуванням Зенгак, якщо Ви приймаєте один із наступних ліків:

• Анестетики
• Лікарські засоби для лікування грибкових інфекцій (амфотеріцин В)
• Лікарські засоби для лікування раку (цисплатин)
• Лікарські засоби для лікування інфекцій, спричинених бактеріями (піперацилін/тазобактам, поліміксин В, колістин, бацитрацин, аміноглікозиди)
• Лікарські засоби, що використовуються для полегшення симптомів запалення (НПЗЗ, нестероїдні протизапальні засоби)

Вагітність, годування груддю та фертильність
Якщо Ви вагітні, підозрюєте вагітність або плануєте вагітність, або годуєте груддю, проконсультуйтеся з лікарем або лікарем-фармацевтом перед застосуванням цього лікарського засобу. Якщо Ви вагітні або годуєте груддю, ЗЕНГАК повинен застосовуватися лише у випадках абсолютної необхідності. Лікар може вирішити, що Вам слід припинити годування груддю.

Керування транспортними засобами та використання механізмів
Неблагополучний вплив на здатність керувати транспортними засобами та використовувати механізми не відомий.

3. Як застосовувати Зенгак

Зенгак буде введено вам медичним персоналом під час перебування у лікарні. Лікар визначить, яку кількість цього лікарського засобу ви повинні отримувати щодня та як довго триватиме лікування.
Дозування
Доза, яку призначають, залежить від:

• вашого віку,
• вашої ваги,
• наявної інфекції,
• стану функції нирок,
• вашого слуху,
• інших лікарських засобів, які ви приймаєте.

Введення внутрішньовенно
Дорослі та підлітки (від 12 років)
Доза розраховується виходячи з вашої маси тіла. Звичайна доза для внутрішньовенного введення становить 15–20 мг на кожен кг маси тіла. Зазвичай вводиться кожні 8–12 годин. У деяких випадках лікар може вирішити ввести початкову дозу до 30 мг на кожен кг маси тіла. Максимальна доза не повинна перевищувати 2 г на одну дозу.
Застосування у дітей
Діти віком від одного місяця до менше ніж 12 років
Доза розраховується виходячи з маси тіла. Звичайна доза для внутрішньовенної інфузії становить 10–15 мг на кожен кг маси тіла. Зазвичай вводиться кожні 6 годин.
Недоношені новонароджені та новонароджені (від 0 до 27 днів)
Дозування розраховується виходячи з постменструального віку [(час, що минув з першого дня останнього менструального циклу до народження (вік гестаційний) плюс час після народження (постнатальний вік))].
Літні люди, вагітні жінки та пацієнти з захворюваннями нирок, включаючи тих, хто перебуває на діалізі, можуть потребувати іншої дози.
Пероральне застосування
Дорослі та підлітки (від 12 до 18 років)
Рекомендована доза — 125 мг кожні 6 годин. У деяких випадках лікар може вирішити призначити вам щоденну дозу вище, до 500 мг кожні 6 годин. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.
Якщо у вас раніше вже були інші епізоди захворювання (інфекція слизової оболонки), вам може знадобитися інша доза та інша тривалість терапії.
Застосування у дітей
Новонароджені, немовлята та діти молодше 12 років
Рекомендована доза — 10 мг на кожен кг маси тіла. Зазвичай вводиться кожні 6 годин. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.
Спосіб введення
Внутрішньовенна інфузія означає, що лікарський засіб потрапляє з флакону або пакета для інфузії через трубку в один із ваших кровоносних судин і далі в організм. Лікар або медсестра введуть Зенгак вам завжди в кров, а не в м’яз.
Зенгак вводиться у вену принаймні протягом 60 хвилин.
Якщо лікування призначається при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (так звана псевдомембранозна коліт), лікарський засіб слід вводити у вигляді розчину для перорального застосування (ліки приймаються через рот).
Тривалість лікування
Тривалість лікування залежить від наявної інфекції та може тривати кілька тижнів.
Тривалість терапії може відрізнятися для кожного пацієнта залежно від індивідуальної відповіді на лікування.
Під час лікування вам можуть бути призначено аналізи крові, можуть попросити здати зразки сечі, а також пройти обстеження слуху для контролю можливих побічних ефектів.

4. Можливі побічні ефекти

Як і всі лікарські засоби, цей препарат може спричиняти побічні ефекти, хоча не всі люди їх відчувають.
Припиніть застосування ванкоміцину та негайно зверніться до лікаря, якщо виявите один із наступних симптомів:

• червонуваті плями, що не виступають, у формі мішені або кілцеподібні на тулубі, часто з центральними пухирями, шелушінням шкіри, виразками в роті, горлі, носі, статевих органах та очах. Ці серйозні шкірні висипання можуть передувати підвищення температури та симптоми, схожі на грип (синдром Стівенса-Джонсона та токсична епідермальна некроліза).
• поширена висипка, підвищена температура тіла та збільшення лімфатичних вузлів (синдром DRESS або синдром гіперчутливості до ліків).
• поширена червона лущеннява висипка з підшкірними вузликами та пухирями, що супроводжується підвищенням температури на початку лікування (загальна гостра ексудативна пустульоза).
  • біль у грудях, що може бути ознакою потенційно серйозної алергічної реакції, відомої як синдром Куніса.

Зенгак може викликати алергічні реакції, хоча серйозні алергічні реакції (анапілактичний шок) є рідкісними.
Негайно повідомте лікареві, якщо раптово виникне свистяче дихання, утруднення дихання, почервоніння верхньої частини тіла, висипання або свербіж.
Всмоктування Зенгаку з шлунково-кишкового тракту є незначним. Однак, якщо у вас є запальне захворювання шлунково-кишкового тракту, особливо якщо у вас також є захворювання нирок, можуть виникнути побічні ефекти, які спостерігаються, коли Зенгак вводять внутрішньовенно.
Поширені побічні ефекти (можуть впливати до 1 із 10 людей):

• зниження артеріального тиску
• задишка, шумне дихання (високочастотний звук, спричинений перекриттям потоку повітря у верхніх дихальних шляхах)
• висипання та запалення слизової оболонки рота, свербіж, свербляча висипка, кропив’янка
• проблеми з нирками, які можуть бути виявлені переважно під час аналізів крові
• почервоніння верхньої частини тіла та обличчя, запалення вени
• підвищення рівня печінкових ферментів

Непоширені побічні ефекти (можуть впливати до 1 із 100 людей):

• тимчасова або постійна втрата слуху

Рідкісні побічні ефекти (можуть впливати до 1 із 1 000 людей):

• зниження лейкоцитів, еритроцитів та тромбоцитів (клітин крові, відповідальних за згортання) Підвищення певних лейкоцитів у крові.
• втрата рівноваги, дзвін у вухах, запаморочення
• запалення кровоносних судин
• нудота (почуття неприємності)
• запалення нирок та ниркова недостатність
• біль у грудях та м’язах спини
• лихоманка, озноб

Дуже рідкісні побічні ефекти (можуть впливати до 1 із 10 000 людей):

• раптове виникнення серйозної алергічної реакції з утворенням пухирів або шелушінням шкіри. Це може супроводжуватися високою лихоманкою та болями в суглобах
• зупинка серця
• запалення кишечника, що спричиняє біль у животі та діарею, яка може містити кров.

Частота невідома (частоту не можна визначити на основі наявних даних):

• блювота, діарея
• сплутаність свідомості, запаморочення, втрата енергії, набряки, затримка рідини, зменшення виділення сечі
• висипання з набряком або болем позаду вух, у шиї, паховій області, під підборіддям та пахвових впадинах (збільшені лімфатичні вузли), аномальні результати аналізів функції печінки та крові
• висипання з пухирями та лихоманкою.
• надмірне руйнування еритроцитів, що призводить до втоми та блідості шкіри (гемолітична анемія).

Повідомлення про побічні ефекти
Якщо у вас виникли будь-які побічні ефекти, включаючи ті, які не перелічені в цій інструкції, зверніться до лікаря, фармацевта лікарні або медсестри. Ви також можете повідомити про побічні ефекти безпосередньо через національну систему повідомлень за адресою https://www.aifa.gov.it/content/segnalazioni-reazioni-avverse.
Повідомляючи про побічні ефекти, ви допомагаєте забезпечити більше інформації щодо безпеки цього лікарського засобу.

5. Як зберігати Зенгак

Зберігайте цей лікарський засіб у місці, недоступному для дітей.
Не зберігайте при температурі вище 25 °C.
Не використовуйте цей лікарський засіб після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці після слова «Scadenza». Дата закінчення терміну придатності відноситься до останнього дня цього місяця.
Не викидайте жодні лікарські засоби у каналізацію або побутові відходи. Запитайте у фармацевта, як позбутися лікарських засобів, які ви більше не використовуєте. Це допоможе захистити навколишнє середовище.

6. Вміст упаковки та інша інформація

Що містить Зенгак 500 мг
Діючою речовиною є ванкоміцин. Кожен флакон містить 500 мг ванкоміцину (гідрохлориду), що відповідає
500 000 ОД ванкоміцину.
Що містить Зенгак 1 г
Діючою речовиною є ванкоміцин. Кожен флакон містить 1000 мг ванкоміцину (гідрохлориду), що відповідає
1 000 000 ОД ванкоміцину.
Опис зовнішнього вигляду Зенгак та вміст упаковки
Зенгак 500 мг Порошок для концентрату для розчину для внутрішньовенної інфузії та перорального застосування
Упаковка, що містить 10 флаконів порошку по 500 мг.
Зенгак 1 г Порошок для концентрату для розчину для внутрішньовенної інфузії та перорального застосування
Упаковка, що містить 1 флакон порошку по 1 г.
Тримач ліцензії на введення в обіг
Fisiopharma srl – Nucleo Industriale – 84020 Palomonte (SA) Італія
Виробник
Fisiopharma srl – Nucleo Industriale – 84020 Palomonte (SA) Італія
Інші джерела інформації
Ради/інформація для лікарів
Антибіотики використовуються для лікування бактеріальних інфекцій. Вони неефективні при вірусних інфекціях.
Якщо лікар призначив вам антибіотики, це означає, що вони потрібні саме для вашого захворювання.
Проте навіть під час прийому антибіотиків деякі бактерії можуть вижити або продовжувати розмножуватися. Це явище називається
резистентністю: деякі антибіотики стають неефективними. Неправильне використання антибіотиків посилює резистентність.
Це може сприяти тому, що бактерії стануть стійкими до ліків, що призведе до затримки лікування або зниження ефективності антибіотиків, якщо не дотримуватися відповідних:

• дозування
• режиму прийому
• тривалості лікування

Тому, щоб зберегти ефективність цього лікарського засобу:
1- Застосовуйте антибіотики лише за призначенням лікаря,
2- Суворо дотримуйтесь інструкцій,
3- Не застосовуйте антибіотики повторно без рецепта, навіть якщо, на вашу думку, у вас схоже захворювання.
Наступна інформація призначена виключно для лікарів або медичних працівників
Дозування та спосіб застосування
Дозування
У разі необхідності ванкоміцин слід застосовувати в комбінації з іншими антибактеріальними засобами.
Внутрішньовенне введення
Початкову дозу слід встановлювати на основі загальної маси тіла. Подальші коригування дози мають ґрунтуватися на рівнях сироваткової концентрації для досягнення встановлених терапевтичних концентрацій. При наступних дозах та інтервалі між введенням слід враховувати функцію нирок.
Пацієнти віком 12 років і старше
Рекомендована доза — 15–20 мг/кг маси тіла кожні 8–12 годин (не повинна перевищувати 2 г на одну дозу).
У важких випадках може застосовуватися початкова доза 25–30 мг/кг маси тіла для швидкого досягнення необхідної мінімальної сироваткової концентрації.
Немовлята та діти віком від одного місяця до 12 років:
Рекомендована доза — 10–15 мг/кг маси тіла кожні 6 годин (див. розділ 4.4).
Новорождені доношені (від народження до 27 днів життя) та недоношені новонароджені (від народження до передбачуваної дати пологів плюс 27 днів)
Для визначення режиму дозування ванкоміцину у новонароджених слід проконсультуватися з лікарем, який має досвід лікування новонароджених.
Один із можливих варіантів дозування ванкоміцину у новонароджених наведено в наступній таблиці (див. розділ 4.4):

PMA: постменструальний вік [(час, що минув з першого дня останнього менструального циклу до пологів (гестаційний вік) плюс час після пологів (постнатальний вік)]. Профілактика бактеріального ендокардиту в періоперативному періоді у всіх вікових групах Рекомендована доза — початкова доза 15 мг/кг до індукції анестезії. В залежності від тривалості операції може знадобитися друга доза ванкоміцину. Тривалість лікування Рекомендована тривалість лікування наведена в таблиці нижче. Проте тривалість лікування слід коригувати залежно від типу та тяжкості інфекції та індивідуальної клінічної відповіді.

* Продовжувати до тих пір, поки не буде потрібно подальше дебриджмент, стан пацієнта не поліпшиться клінічно та
поки у пацієнта не буде підвищеної температури протягом 48–72 годин.
** У разі перипротезних суглобових інфекцій слід враховувати більш тривалий період пригнічувальної терапії відповідними антибіотиками.
*** Тривалість та необхідність комбінованої терапії залежить від типу клапана та збудника.
Особливі групи
Літні люди
Можуть знадобитися нижчі підтримувальні дози через вікове зниження функції нирок.
Порушення функції нирок
У дітей та дорослих пацієнтів із порушенням функції нирок слід розглянути можливість застосування початкової дози з подальшим визначенням мінімальних сироваткових рівнів ванкоміцину замість запланованої схеми дозування, особливо у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок або тих, хто перебуває на замісній терапії нирок (RRT), через багато змінних факторів, які можуть впливати на рівні ванкоміцину у таких пацієнтів.
У пацієнтів із легким або помірним нирковим недостатністю початкову дозу знижувати не слід. У пацієнтів із тяжким нирковим недостатністю краще подовжити інтервал між введеннями, ніж застосовувати нижчі добові дози.
Особливу увагу слід приділяти одночасному застосуванню лікарських засобів, які можуть знижувати кліренс ванкоміцину та/або посилювати його побічні ефекти (див. розділ 4.4).
Ванкоміцин погано виводиться при гемодіалізі. Проте застосування мембран з високим потоком та безперервної замісної терапії нирок (CRRT) збільшує кліренс ванкоміцину та зазвичай вимагає додаткового дозування (зазвичай після сеансу гемодіалізу при преривчастій гемодіалізі).
Дорослі
Корекція дози у дорослих пацієнтів може ґрунтуватися на розрахунковому показнику швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) за такою формулою:
Чоловіки: [вага (кг) × 140 – вік (роки)] / 72 × сироватковий рівень креатиніну (мг/дл)
Жінки: 0,85 × значення, розраховане за попередньою формулою.
Зазвичай початкова доза для дорослих пацієнтів становить 15–20 мг/кг, яку можна вводити кожні 24 години пацієнтам із кліренсом креатиніну від 20 до 49 мл/хв. У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) або тих, хто перебуває на замісній терапії нирок, правильний час та обсяг наступних доз залежить переважно від методу RRT і повинен ґрунтуватися на мінімальних сироваткових рівнях ванкоміцину та залишковій функції нирок (див. розділ 4.4). Залежно від клінічної ситуації можна розглянути можливість затримки наступної дози, щоб дочекатися результатів визначення рівнів ванкоміцину.
У важкохворих пацієнтів із нирковою недостатністю початкову навантажувальну дозу (25–30 мг/кг) знижувати не слід.
Дитяча популяція
Корекція дози у дітей віком від 1 року і старше може ґрунтуватися на розрахунковому показнику швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) за переглянутою формулою Шварца:
eGFR (мл/хв/1,73 м²) = (зріст у см × 0,413) / сироватковий рівень креатиніну (мг/дл)
eGFR (мл/хв/1,73 м²) = (зріст у см × 36,2) / сироватковий рівень креатиніну (мкмоль/л)
Для новонароджених та дітей молодше 1 року слід проконсультуватися з фахівцем, оскільки формула Шварца до них не застосовується.
Орієнтовні рекомендації щодо дозування для дитячої популяції наведені в таблиці нижче, яка ґрунтується на тих самих принципах, що й для дорослих пацієнтів.

* Правильна таймінг і кількість наступних доз у значній мірі залежать від
режиму замісної терапії нирок (ЗТН) і має ґрунтуватися на рівнях сироваткового ванкоміцину, отриманих до
дозування, та залишковій нирковій функції. В залежності від клінічної ситуації може бути розглянуто
можливість затримки наступної дози, щоб дочекатися результатів рівнів ванкоміцину.
Порушення печінки
Не потрібно коригування дози у пацієнтів із печінковою недостатністю.
Вагітність
Можуть знадобитися значно збільшені дози для досягнення терапевтичних сироваткових концентрацій
у вагітних жінок (див. розділ 4.6).
Ожирілі пацієнти
У ожирілих пацієнтів початкову дозу слід індивідуально підбирати з урахуванням загальної маси тіла, як
і у неохирілих пацієнтів.
Пероральне застосування
Пацієнти віком 12 років і старше
Лікування інфекції, спричиненої Clostridium difficile (CDI)
Рекомендована доза ванкоміцину — 125 мг кожні 6 годин протягом 10 днів при першому епізоді CDI без тяжкого перебігу. Цю дозу можна збільшити до 500 мг кожні 6 годин протягом 10 днів у разі тяжкого захворювання або ускладнень. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.
У пацієнтів із багаторазовими рецидивами може бути розглянуто лікування поточного епізоду CDI
ванкоміцином у дозі 125 мг чотири рази на добу протягом 10 днів, після чого — поступове зменшення дози
до 125 мг на добу або циклічний режим: 125–500 мг/добу кожні 2–3 дні протягом щонайменше 3
тижнів.
Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років
Рекомендована доза ванкоміцину — 10 мг/кг перорально кожні 6 годин протягом 10 днів. Максимальна
добова доза не повинна перевищувати 2 г.
Тривалість лікування ванкоміцином може потребувати коригування залежно від клінічного перебігу у окремих пацієнтів. Коли це можливо, слід припинити застосування антибіотика, який, як вважається, спричинив CDI. Необхідно забезпечити адекватну гідратацію та електролітний баланс.
Моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину
Частота терапевтичного моніторингу лікарського засобу (TDM) має бути індивідуалізованою залежно від клінічної ситуації та відповіді на лікування — від щоденного відбору проб, який може бути необхідним у деяких гемодинамічно нестабільних пацієнтів, до щонайменше одного разу на тиждень у стабільних пацієнтів, які демонструють відповідь на лікування. У пацієнтів із нормальною функцією нирок сироваткову концентрацію ванкоміцину слід моніторити на другий день лікування безпосередньо перед наступною дозою. У пацієнтів, які перебувають на проміжній діалізі, рівні ванкоміцину зазвичай визначають перед початком сеансу гемодіалізу.
Моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину слід проводити після перорального застосування у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечника (див. розділ 4.4).
Терапевтичний мінімальний рівень сироваткових концентрацій ванкоміцину зазвичай має становити 10–20 мг/л, залежно від локалізації інфекції та чутливості збудника. Лабораторії клінічних досліджень загалом рекомендують мінімальні значення 15–20 мг/л для кращого охоплення збудників, класифікованих як чутливі з МІК ≥1 мг/л (див. розділи 4.4 і 5.1).
Модельні методи можуть бути корисними для прогнозування індивідуальних потреб у дозі для досягнення адекватної AUC. Модельний підхід може використовуватися як для розрахунку індивідуалізованої початкової дози, так і для коригування доз на підставі результатів TDM (див. розділ 5.1).
Спосіб застосування
Внутрішньовенне застосування
Ванкоміцин для внутрішньовенного застосування зазвичай вводять як періодичну інфузію, і рекомендації щодо дозування, наведені в цьому розділі для внутрішньовенного шляху, відповідають саме цьому способу введення.
Ванкоміцин слід вводити лише як повільну внутрішньовенну інфузію тривалістю щонайменше 1 годину або з максимальною швидкістю 10 мг/хв (залежно від того, що довше), при цьому розчин має бути достатньо розведений (щонайменше 100 мл на 500 мг або щонайменше 200 мл на 1000 мг) (див. розділ 4.4).
Пацієнти, у яких обмежено прийом рідини, можуть також отримувати розчин 500 мг/50 мл або 1000 мг/100 мл, хоча ризик небажаних явищ, пов’язаних з інфузією, може бути вищим при цих більш високих концентраціях.
Для отримання додаткової інформації щодо приготування розчину див. розділ 6.6.
Може бути розглянуто неперервну інфузію ванкоміцину, наприклад, у пацієнтів із нестабільним кліренсом ванкоміцину.
Пероральне застосування
Вміст одного флакона (500 мг) можна розчинити в приблизно 50 мл води та ввести пацієнту перорально або через назогастральний зонд.
Нефротоксичність
Ванкоміцин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із нирковою недостатністю, включаючи анурию, оскільки ймовірність розвитку токсичних ефектів значно вища при тривалому підвищенні рівнів у крові.
Ризик токсичності зростає при високих концентраціях у крові або при тривалій терапії.
Під час лікування високими дозами та при тривалому застосуванні необхідно регулярно моніторити рівні ванкоміцину, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок або порушенням слуху, а також при одночасному застосуванні нефротоксичних або ототоксичних речовин (див. розділ 4.2).
Дитяча популяція
Сучасні рекомендації щодо внутрішньовенного дозування для дитячої популяції, зокрема для дітей віком до 12 років, можуть призводити до сироваткових рівнів ванкоміцину нижче терапевтичних у значної кількості дітей. Однак безпека підвищених доз ванкоміцину не була належним чином оцінена, і дози, що перевищують 60 мг/кг/добу, не можуть бути загалом рекомендовані.
Ванкоміцин слід застосовувати з особливою обережністю у недоношених новонароджених та маленьких дітей через незрілість нирок і можливість підвищення сироваткових концентрацій ванкоміцину. Тому у цих дітей слід моніторити сироваткові рівні ванкоміцину. Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків було пов’язане з розвитком еритеми та істаміноподібних приливів у дітей. Аналогічно, одночасне застосування з нефротоксичними засобами, такими як аміноглікозиди, НПЗП (наприклад, ібупрофен для закриття відкритого артеріального протоку) або амфотерицин В, пов’язане з підвищеним ризиком нефротоксичності (див. розділ 4.5), тому необхідно частіше моніторити сироваткові рівні ванкоміцину та функцію нирок.
Застосування у літніх людей
Природне зниження швидкості клубочкової фільтрації із віком може призводити до підвищених сироваткових концентрацій ванкоміцину, якщо дозу не скориговано (див. розділ 4.2).
Фармакологічні взаємодії з анестетиками
Депресія міокарда, спричинена анестетиками, може посилюватися ванкоміцином. Під час анестезії дози слід добре розчинити та повільно вводити з ретельним кардіомоніторингом. Зміну положення тіла слід відтермінувати до завершення інфузії, щоб дозволити адаптацію до зміни положення (див. розділ 4.5).
Псевдомембранозний коліт
При тяжкій та тривалій діареї слід розглядати можливість псевдомембранозного коліту, який може бути потенційно фатальним (див. розділ 4.8). Не слід застосовувати протидіарейні засоби.
Суперінфекція
Тривале застосування ванкоміцину може призводити до суперінфекцій, спричинених організмами, нечутливими до препарату. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтом. Якщо під час терапії виникають суперінфекції, слід вжити відповідних заходів.
Пероральне застосування
Внутрішньовенне введення ванкоміцину не є ефективним для лікування інфекції, спричиненої Clostridium difficile. Для цього показання ванкоміцин слід застосовувати перорально.
Тести на колонізацію Clostridium difficile або на токсин не рекомендуються у дітей віком до 1 року через високий рівень асимптоматичної колонізації, за винятком випадків тяжкої діареї у немовлят із факторами ризику стазу, таких як хвороба Гіршпрунга, операція з приводу анальної атрезії або інші тяжкі порушення моторики. Завжди слід шукати альтернативні етіології та підтверджувати діагноз ентероколіту, спричиненого Clostridium difficile.
Потенціал системного всмоктування
Всмоктування може збільшуватися у пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечника або псевдомембранозним колітом, спричиненим Clostridium difficile. Ці пацієнти можуть мати ризик розвитку небажаних реакцій, особливо якщо є супутнє ураження нирок. Чим вище ступінь ураження нирок, тим вищий ризик розвитку небажаних реакцій, пов’язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину. Моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину слід проводити у пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечника.
Нефротоксичність
Слід регулярно моніторити функцію нирок при лікуванні пацієнтів із базовою нирковою дисфункцією або пацієнтів, які отримують супутню терапію аміноглікозидами або іншими нефротоксичними препаратами.
Ототоксичність
Періодичні дослідження слухової функції можуть бути корисними для мінімізації ризику ототоксичності у пацієнтів із базовою втратою слуху або тих, хто отримує супутню терапію ототоксичними засобами, такими як аміноглікозиди.
Фармакологічні взаємодії з препаратами, що впливають на моторику, та інгібіторами протонної помпи
Препарати, що зменшують моторику, слід уникати, а застосування інгібіторів протонної помпи слід ретельно переглянути.
Розвиток стійких до препарату бактерій
Пероральне застосування ванкоміцину збільшує ймовірність появи ванкоміцинстійких ентерококів у шлунково-кишковому тракті. Внаслідок цього рекомендується обережне застосування перорального ванкоміцину.
Передозування
Як підтримуючий захід рекомендується підтримання клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано видаляється під час діалізу.
Збільшення кліренсу ванкоміцину досягнуто за допомогою гемофільтрації та гемоперфузії з полісульфоновими смолами.
При лікуванні передозування слід розглядати можливість передозування кількома ліками, взаємодії між ліками або незвичної фармакокінетики у пацієнта.
Особливі заходи щодо утилізації та маніпуляції
Розчин ванкоміцину має низький рівень pH і може спричиняти фізичну нестабільність інших сполук. Перед введенням препарати для парентерального введення слід перевіряти на наявність видимих частинок і/або змін кольору, наскільки це можливо за розчином або упаковкою.
Приготування розчину
У момент використання додати 10 мл стерильної води для ін’єкцій до флакона 500 мг лікарського засобу або 20 мл стерильної води для ін’єкцій до флакона 1 г; отримують розчин із концентрацією 50 мг/мл.
Необхідне подальше розведення розчину. Прочитайте наступні інструкції:

1. Періодичне внутрішньовенне введення (переважний спосіб). Розчини, отримані, як описано вище (що містять 500 мг і 1 г ванкоміцину), додають до 100 мл і 200 мл відповідно фізіологічного розчину або 5% розчину глюкози. Внутрішньовенну інфузію проводять протягом щонайменше 60 хвилин (див. Небажані ефекти) і повторюють через кожні 6 годин. Відновлений та подальше розведений ванкоміцин з 5% розчином декстрози або 0,9% розчином хлориду натрію можна зберігати в холодильнику протягом 14 днів без істотної втрати потужності.

Сумісність із іншими рідинами, що вводяться внутрішньовенно
Розчини, подальше розведені наступними інфузійними рідинами, можна зберігати в холодильнику
протягом 96 годин:

• 5% розчин декстрози та 0,9% розчин NaCl
• розчин лактату Рінгера
• розчин лактату Рінгера та 5% розчин декстрози
• розчин Normosol-M з 5% декстрозою
• розчин Isolyte-E
• розчин ацетату Рінгера

2. Введення неперервною інфузією (застосовується лише тоді, коли періодичне введення неможливе): додати вміст флаконів розчину, приготованого, як описано вище, до необхідної кількості фізіологічного розчину або 5% розчину глюкози, щоб забезпечити повільне внутрішньовенне введення крапельно протягом 24 годин.

Пероральне застосування
Вміст одного флакона (500 мг) можна розчинити в приблизно 50 мл води та вводити перорально або через назогастральний зонд.